28 Злата

Сходила кави попити... Називається... Краще б вдома сиділа... Вчила б собі спокійно домашку і горя б не знала...

Так ні... Понесло мене разом з цим Казановою доморощеним на каву... А тепер бісів ректорський синочок сидить переді мною без сорочки і безсоромно демонструє свої кляті кубики преса.

Дідько! До такого мене життя не готувало... Поглянувши довкола, я помітила, що інші відвідувачі кав'ярні, особливо представниці прекрасної статі, витріщалися на Максима і навіть, не соромлячись, обговорювали його зовнішність.

А він сидить і пишається. Індик пихатий... Трясця! Я спіймала себе на тому, що і сама витріщаюсь на цього мажорика.

Злата, отямся негайно! Не дивись! Не реагуй! Подумаєш... Нічого там особливого немає. Хіба що...

Шість бісових кубиків преса, рельєф і спина, як у того красунчика, що знімався в рекламі якогось дезодоранту для "справжніх чоловіків"...

Так... Стоп! Заспокойся... Зосередься... Ти лише допомагаєш постраждалому однокурснику, який вдає  твого хлопця і все.

Як на зло, мене потягло глянути на той лід, що я тримала на плечі Максима і я помітила, як він почав танути і одна крапля стікала по його тілу.

Ну, все... Досить з мене... Вже й так моє бідолашне серце калатає, як навіжене, а щоки горять вогнем.

- Думаю, досить з тебе льоду, Максику... Вдягайся... Відвезеш мене в гуртожиток,а дорогою купимо тобі в аптеці щось від опіків, - сказала я, забираючи від його плеча пакет х льодом.

- Добре... - Підозріло слухняно, промовив Вітренко.

Щойно він вдягнув назад свою сорочку, я видихнула з полегшенням,а дівчата довкола, зітхнули із сумом.

Максим взяв для нас нові напої, які ми вирішили випити на вулиці перед тим, як їхати в гуртожиток.

- Насичений сьогодні день був, - усміхаючись, сказав Максим Вітренко.

- І не кажи, Максику... - Важко зітхнувши, відповіла я.

- Злато, вибач, що все так сталось з Аліскою... - промовив ректорський синочок.

Від почутого, ямало не вдавилась какао. Ого! Це ж треба таке... Виявляється, що цей мажорик вміє вибачатись... Оце здивував...

- Та нічого... Це ж ти через ту дурепу ненормальну постраждав... Буде тобі тепер наука, Максику,  що не треба зв'язуватись з такими навіженими дівками.

- Ага... - голосно сміючись, відповів мажорик.

Допивши свої напої, ми сіли в його машину і поїхали в напрямку гуртожитку.

Дорогою я нагадала йому про те, що потрібно зупинитись біля аптеки.

Попрощавшись з Максимом, я зайшла в гуртожиток. Я дуже сподівалась на те, що моя сусідка по кімнаті і подруга, Ірка, вже спить і не накинеться на мене з допитом.

Намагаючись не шуміти, я тихенько відчинила двері і увійшла. Побачивши, що Ірка лежить на ліжку і дивиться якийсь серіал на своєму нотбуці, я подумки вилаялась.

Капець... Зараз вона мене закидає купою питань. Ще й подробиці почне вимагати.

Саме про це свідчили хитрий Іркин погляд і багатообіцяюча посмішка.