27 Максим

Я думав, що гірше, ніж моя колишня у поганому настрої, може бути тільки сесія. Виявилось, що я дуже помилявся.

Колишня дівчина із палким бажанням помститися - це значно гірше.

- Я... Я не хотіла... - розгублено пробурмотіла Аліска, кліпаючи очима.

- Мені від того легше не стало... Алісо, краще негайно зникни з моїх очей...

Схоже, що вона дуже правильно оцінила мій теперішній стан, тому драпанула так, що за нею аж закуріло.

Моє бідолашне плече, на яке потрапила гаряча кава, пекло, як гріхи на сповіді. Злата попросила баристу принести нам льоду.

- Дуже пече? - Поцікавилась вона у мене.

- Трохи припікає...

- Треба зняти сорочку, - сказала Злата.

- Тут? - Запитав я, окидаючи поглядом кав'ярню і її відвідувачів, що всі, як один, витріщались на нас.

- А ти зібрався варитись у власному соку? - Запитала Златка.

Сказано - зроблено. Я розстібнув сорочку і почав її знімати. А що? Мені соромитись нічого. Двічі на тиждень я  відвідував спортзал і навіть міг похвалитися цілком пристойними  кубиками преса.

Нам вже принесли лід, але Злата не відразу це помітила, бо зависла, витріщаючись на мене.

І хоча моє плече досі добряче припікало, я мовчав і не заважав їй милуватись. Хіба я даремно щотижня тренувався у спортзалі?

Спохватившись, Златка взяля пакет з льодом і дуже обережно приклала до мого плеча.

Я старанно намагався виглядати мужньо. Тобто не кривитися, не скиглити і не ойкати.

Я підозрював, що у мене вийшло щось середнє між героєм бойовика і мокрим котом, що впав у відро.

- Ти взагалі нормальний, Максе? - Видає Злючка тоном сердитої мамці.

- Інколи...

- Ще більшої дурепи ти не міг знайти,  щоб зустрічатись з нею? На фоні цієї пришелепкуватої Аліси навіть наша Перепілка виглядає  ще цілком пристойно...

- Помилки молодості. Тоді я був трохи дурненький і цікавився виключно зовнішністю у дівчат, - посміхаючись, відповів я.

- Та ти був ідіот, - підсумовує Злючка з повною впевненістю.

- Ревнуєш? - Сміючись, поцікавився я.

- Ні! - Дуже швидко відповіла Златка і зробила крок назад, мало не перекинувши стіл.

- Ти так мило зреагувала, - промовив я, посміхаючись.

- Іди до біса, Максику. І не мели дурниць, - невдоволено промовила Злючка, поправляючи лід у мене на плечі.

- Все... Я мовчу... 

- Максе... Дякую, що прикрив мене... - Дуже тихо промовила Златка, дивлячись мені в очі.

Від цього я спершу завис, а потім розтікся калюжкою. Трясця! Яка ж ця Злюка мила...

Я дивився в її карі очиська і танув, наче морозиво на сонці. Дідько! З цим треба щось робити...