25 Злата

От, халепа! Це ж треба було, щоб Ірка зайшла в кімнату саме в той момент, коли ректорський синочок вирішив мене пожаліти, обійнявши?

Що у нього за манія така? Постійно лізти до мене зі своїми обімами?

І ніби цього було мало, то ще й саме в цю мить з'явилось світло...

- Ми з Максимом цей... Ми шукали його телефон, - спробувала я, хоч якось, все пояснити своїй сусідці по кімнаті.

- Ааа... То це тепер так називається? - Сміючись, промовила Ірка, ставлячи тацю з чаєм і печивом на стіл.

Максим, не кваплячись, відпустив мене із своїх обіймів, піднявся на ноги і допоміг встати мені. 

- Іро, ми, і справді, шукали телефон Макса, який впав на підлогу, - продовжила я виправдовуватись.

- Ага... Саме так телефони і шукають... Добре, Златко, я зроблю вигляд, що повірила, - продовжувала веселитись Ірка.

- Максе, ну скажи їй щось, - звернулась я до мажорика, який старанно намагався стримати сміх, ховаючи свій телефон в кишеню.

- Так, Златка дуже допомогла мені в пошуках, - сміючись, видав цей паскудник, за що одержав від мене ліктем під бік.

- Давайте пити чай, шукачі телефонів. Поки він зовсім не охолов, - сказала Ірка, сідаючи за стіл.

Максим допоміг сісти мені і сам вмостився поруч. Як це не дивно, але нам всім було весело і комфортно спілкуватись.

Виявилося, що Максим Вітренко знає цілу купу різних смішних історій. Слухаючи його, я так сміялась, що аж сльози з очей потекли.

- Дівчатка, дякую за смачну вечерю і приємну компанію, але мені вже час, - промовив ректорський синочок, поглянувши на годинник.

- Дякуємо за гостинці, - посміхаючись, сказала Ірка.

- Златко, проведеш мене до машини? - Запитав Максим, взуваючи кросівки.

- Звичайно проведе, - відповіла замість мене Ірка, штовхаючи мене у плечі.

Коли ми з Максимом вийшли у коридор, там вже зібралась ціла процесія, що складалась не тільки із моїх сусідок, а й з інших мешканок гуртожитку.

Від побаченого, я закотила очі, а Максим зробив вигляд, що не помічає нікого і нічого довкола.

Він взяв мене за руку і повів на вихід із гуртожитку. Процесія рушила слідом за нами.

Це ж  справжній капець... Не думала, що під одним дахом зі мною живе так багато допитливих пліткарок і дуреп.

- Златко, а хто з вас готував ті смачнющі голубці? - Неочікувано поцікавився Максим, нахилившись мені до самого вуха.

- Ірка... Чесно кажучи, я взагалі не вмію готувати їсти, - чесно зізналась я.

- Ти щойно розбила мені серце, - сміючись, сказав Максим.

- Хто ж винен, що шлях до твого серця лежить через шлунок? - Сміючись, поцікавилась я.

- Покатаємось трохи, Златко? Можемо десь кави попити...

Я вже збиралась відмовити мажорику, але озирнувшись назад, побачила цілу купу дівчат, які тільки і чекали, коли Максим поїде, щоб накинутись на мене і влаштувати допит з пристрастями.

- Поїхали...  - Важко зітхнувши, промовила я.