24 Максим

Хоч я і планував триматись подалі від Злюки, але відразу погодився приїхати до неї в гуртожиток на вечерю.

Дідько! І чим я думав? Але що зроблено, то зроблено...  Дорогою в студентський гуртожиток, я заїхав у супермаркет, щоб купити дівчатам гостинці.

Я не знав, що дівчатам подобається, тому взяв всього потрохи. Не знаю чому, але я жахливо хвилювався. 

Близько сьомої години вечора я зупинився біля гуртожитку і вийшов з машини. Кімнату дівчат я знайшов без проблем.

Студенти, що зустрічались мені в коридорах і на сходах, шоковано на мене витріщались, не розуміючи того, що я міг тут забутись. 

Діставшись до потрібної кімнати, я постукав у двері. Мені відчинила Злата. Зайшовши в кімнату до дівчат, я на мить розгубився.

Я, звісно, мав уявлення про те, як студенти живуть в гуртожитках, але одне діло щось уявляти і зовсім інше - бачити на власні очі.

Яскрава і вродлива Злата на фоні всього цього дуже виділялась. Наче справжній діамант серед скляних кульок.

Така тендітна красуня точно заслуговува жити в значно кращих умовах, ніж ті, в яких вона перебувала зараз.

Злата та Іра дуже гостинно мене прийняли і пригостили смачнющими голубцями. Не дивлячись на атмосферу гуртожитку і місцевий колорит, я почувався досить комфортно.

Іра побігла на кухню, щоб зробити нам чай, а ми із Златою залишились в кімнаті удвох.

Сусіди періодично давали про себе знати, але Златка не сердилась через це, а навіть примудрялась жартувати.

Спершу світло в кімниті кілька разів мигнуло, а потім взагалі зникло.

- Зараз буде повний капець, - зітхнувши, промовила Злючка.

- Не все так страшно, якщо є телефон з ліхтариком, - промовив я, дістаючи з кишені телефон.

Не знаю, як це сталося, але телефон вислизнув у мене з руки і впав на підлогу.

Вилаявшись, я нахилився, щоб його підняти, але ніяк не міг знайти.

- Почекай, Максе, я тобі зараз допоможу, - сказала Злата і теж взялась шукати мій телефон.

Я якось невдало махнув рукою і зачепився за щось годинником. В цей момент Злата скрикнула.

- Вибач, Златко, я випадково... - промовив я, намагаючись звільнити її волосся.

Після кілько марних спроб і невдоволених зойків Злати, ми опинились на підлозі.

- Трясця! Максе, ти видер мені волосся своїм бісовим годинником.

- Мені дуже шкода, Злючко. Давай я тебе пожалію, - промовив я, обійнявши Златку.

Вона хотіла щось мені сказати, але не встигла, бо в цей момент увійшла Ірка і з'явилось світло.

- А я бачу, що ви двоє тут не сумували поки мене не було... - Здивовано промовила вона.