20 Максим

Побачивши сумну Злючку, я дуже здивувався. 

- Ти чого така сумна та невесела, Златко? - Запитав я, підійшовши до своєї фіктивної дівчини.

Важко зітхнувши, Злюка - Гадюка розповіла мені про те, що втратила роботу і тепер шукає нову.

Виявилося, що якийсь дурнуватий вилупок вщипнув її за сідниці. Уявивши собі цю картину, я психанув.

Чомусь думка про те, що якийсь нахаба спершу пускав слину, витріщаючись на Злючку, а потім ще й потяг до неї свої лапи, мене жахливо вибісила.

Звісно, що Гадюка такого не стерпіла і добряче стукнула того блазня по голові тацею. Я її за це не засуджував, бо вважав, що Златка вчинила дуже правильно.

Трохи повагавшись, я вирішив взяти Злату на роботу в одне із своїх кафе - книгарень. Там принаймні відвідувачі спокійні і ніхто не стане тягти до неї свої нахабні лапи чи щипати за сідниці.

Я сказав Златі, що запитаю про роботу для неї у свого друга, бо поки що не хотів розповідати їй правду.

Зателефонувавши своєму помічнику, Стасу, я сказав, що сьогодні приїду разом з подругою і попросив знайти для неї нормальну роботу в тому кафе, що знаходиться найближче до мого дому. Він пообіцяв все влаштувати.

Порозмовлявши зі Стасом, я повернувся до Злючки.

- Златко, сьогодні після занять поїдемо тебе працевлаштовувати, - порадував я дівчину.

- Дякую, що допоміг, Максиме...

- Звертайся... Ми ж з тобою нечужі люди, - сміючись, відповів я.

Щойно закінчились пари, ми із Златою і Тіною поспішили в бібліотеку, щоб швидше відпрацювати бісове покарання.

Дівчата, як завжди, гризлися, але за останні дні я вже встиг до цього звикнути, тому майже не звертав на це уваги.

Я постійно ловив себе на тому, що весь час поглядав на Злюку - Гадюку.

Ця дівчина завжди притягувала до себе погляди хлопців, бо була яскравою і вродливою.

Але підійти до Злючки і познайомитись чи заговорити, сміливості у них не вистачало. 

Виконавши всі свої завдання у бібліотеці, ми із Златкою поїхали в моє кафе, яким керував один із моїх найкращих друзів, Стас.

- Максиме, дуже дякую, що допомагаєш мені... Чесно кажучи, я такого від тебе не очікувала.

- Я не міг кинути вродливу дівчину у біді, - сміючись, відповів я.

- Який же ти, бовдур, Вітренко, - посміхнувшись, промовила Злючка.

Я хвилювався про те, щоб Стас не бовкнув перед Златкою чогось зайвого і не розкрив мою таємницю.

Коли ми приїхали, я допоміг Златі вийти із машини і повів її в кафе.

- Ого! Тут так класно... стільки книг... - Захоплено сказала Златка, роззираючись довкола.

Не встиг цей йолоп, Стас, з'явитися, як відразу прилип поглядом до Злюки, чим добряче мене вибісив.

Після короткої розмови з нею, він прийняв її на роботу офіціанткою.

- Злато, я помітив, як у тебе загорілись очі, коли ти побачила так багато книг. Якщо захочеш, то у вільний час зможеш читати все, що побажаєш, - промовив Стас, поїдаючи поглядом Злату.

Треба буде його попередити, щоб тримався від неї на відстані, бо Злата, хоч і фіктивна, але все ж моя дівчина.