18 Максим

Дорогою до академії, я подумав про те, що було б добре заїхати за Злюкою.

Сам не знаю, чому в мою світлу голову прийшла така дивна думка, але проганяти я її не став.

Зупинившись біля гуртожитку, я вийшов з машини і підійшов ближче до входу. Спостерігаючи за студентами, що поспішали на пари, я шукав поглядом Златку.

Стоп! А якщо Злюка вже встигла поїхати на заняття і я дарма чекаю її тут?

Трясця! Як я міг забутись взяти у Гадюки номер телефона? До початку занять ще було достатньо часу, тому я вирішив ще трохи почекати.

Хвилин через п'ять я помітив кучеряву голівку Злати і покликав її. Злюка була, м'яко кажучи, здивована моєю появою і виглядала дуже кумедно і розгублено, але це не заважало їй невдоволено бурчати.

Коли ми приїхали в академію, я першим вийшов з машини і допоміг вийти Златі. Її подружка швидко кудись зникла наче її тут і не було.

Неподалік я помітив батькового любимчика, Андрія Ковальчука. Цей занудний ботан стояв і витріщався на нас із Златою, а точніше на Злату.

Довго не думаючи, я обійняв Злючку і поцілував її у щічку. Я чудово знав, що Златка не зрадіє і мені точно дістанеться від неї на горіхи, але перекошена від злості пика Ковальчука була цього варта.

- Вітренко, ти з дуба впав і приземлився на голову? - Невдоволено поцікавилась Злюка.

- А що? Ти ж сама хотіла, щоб я вдавав твого хлопця. Я й так поводжусь дуже пристойно... Якщо ти постійно будеш кидати на мене такі розлючені погляди, то ніхто не повірить у те, що ми зустрічаємось. Постарайся хоч трішки, Златко. А то тільки я намагаюсь щось зробити, а ти ще й сердишся і бурчиш...

Тихенько вилаявшись, Злюка - Гадюка натягла на обличчя щасливу посмішку і взяла мене за руку.

- Підемо на пари, Максику? - Поцікавилась вона, мило посміхаючись.

Я, як останній бовдур, залип на її посмішку і завис. Дідько! Гадюка мені вперше посміхнулась, хоч це було і нещиро.

Посмішка у неї всерівно гарна... Ей... Яка ще посмішка? Куди ти вилупився, бовдуре? Це ж Злюка - Гадюка!

Максе, викинь ці дурні думки з голови. Злюка - це стовідсотково не та дівчина, що тобі потрібна.

Вона ж до печінок дістане і винесе мізки за хвилину.

Думаючи про Злюку, я і не помітив, як вона притягла мене за руку в аудиторію, де у нас мала бути спільна пара і посадила за першу парту.

Трясця! Оце я випав з реальності... Навіть не помітив, як опинився там, де зазвичай сидять ботани.

- Злато, може пересядемо на задні ряди... Зазвичай всі парочки там сидять, - почав я

- Максику, ми не в кінотеатрі, а на заняттях. Через кілька хвилин почнеться дуже цікава лекція з історії, тому зберися і увімкни мізки.

Я не встиг нічого відповісти, бо увійшов викладач і почалась пара. Лекція була про Александра Македонського.

Через десять хвилин мене потягло в сон, бо тема була нудна, а я минулої ночі майже не спав, бо розбирався з терміновою роботою.

Потерши руками очі, я поглянув на Златку і офігів. Злюка з таким захопленням слухала, що навіть трішечки відкрила рота. Капець...

- Злато, тобі цікава ця лекція? - Пошепки запитав я, нахилившись до її вуха.

- Дуже... Який же він був класний... Геніальний полководець і політик.... - Захоплено промовила Гадюка і знову переключилась на викладача історії.

Оце так... Оце я дожився... Вперше в житті дівчину, що сиділа поряд зі мною більше цікавив якийсь древній грек чи македонець, ніж я.

Та на біса Златі здався той Македонський, коли поряд є я? Що за дівчина? Що в неї в голові?