17 Злата

- Злато, оце ти вичворила... Фіктивні стосунки з ректорським синочком - це щось, - шоковано промовила Ірка, вислухавши розповідь про мої сьогоднішні пригоди.

- А що я мала робити, Іро? Цей язикатий телепень такого наплів, що мені досі перед Андрієм Ковальчуком соромно. Нехай тепер Максик віддувається за свій довгий язик.

- Я коли побачила, як ви з Максимом Вітренком увійшли в їдальню, тримаючись за ручки, то мало булочкою не вдавилась. Сьогодні вся академія через вас на вухах стояла.

- Вибач, що не попередила тебе... Просто все надто швидко сталось. Чесно кажучи, я була в страшному шоці від того, що витворив Вітренко. Якби не цей пришелепкуватий мажорик, то я б сьогодні вечером пішла б на зустріч з Андрієм, - важко зітхнувши, промовила я.

- Та нічого... Можу собі уявити, як тобі було в тій ситуації... Красунчик - мажорик міцно тебе обіймає, притискаючи до себе... Де вже тут про якусь там подругу думати...  Я б точно не думала, - сміючись, відповіла Ірка.

- Тобі смішно, Іро... А мені було не до сміху. Особливо, коли ректор академії з'явився і всіх нас покарав. Що він тепер про мене подумає?

- Не хвилюйся про це, подруго. Нічого ж страшного не сталося. Ну, походите тиждень в бібліотеку, щось там поробите і все. Час дуже швидко біжить. Не встигнеш озирнутись, як це покарання закінчиться. Зате, тепер всі наші однокурсниці тобі жахливо заздрять, бо думають, що ти зустрічаєшся з Максом Вітренком.

- Так... Попсую трохи їм настрій і потріпаю нерви, - сміючись промовила я.

Повечерявши і ще трохи потеревенивши, ми з моєю сусідкою по кімнаті, пішли спати.

Я заснула відразу, щойно моя голова доторкнулась до подушки. Надто напруженим був цей день.

Вранці мене, як завжди, розбудила Ірка. Швиденько вмившись та привівши себе до ладу, ми попили чай з бутербродами і вибігли з гуртожитку, поспішаючи на тролейбусну зупинку.

- Златко! - Почувся знайомий голос.

Не вірячи власним вухам, я озирнулась і офігіла. Біля нашого скромного студентського гуртожитку стояв сам синочок ректора.

- Вітренко?! - Шоковано промовила я.

- Як бачиш, мала... Невже ти забулась, як ми вчора домовлялись про те, що я вранці заїду за тобою аби відвезти на заняття в академію?

Капець... Оце так сюрприз... Як я могла забути про те, чого не було? Треба буде поговорити з цим мажориком, щоб він не надто перегравав.

- Точно... Зовсім про це забулась, - відповіла я, важко зітхнувши.

- Добре, що я встиг вас перехопити, дівчатка. Ходімо... Я відвезу вас в академію, - радісно промовив мажорик і попрямував до свого дорогущого авто.

А ми з Іркою поплентались за ним слідом, відчуваючи спинами заздрісні погляди інших дівчат.

- Максику, ти можеш так сильно не старатись... Я б і сама чудово доїхала б на заняття, - промовила я, сівши в машину.

- Я б точно не дозволив своїй дівчині трястись в переповненому громадському транспорті, - відповів Вітренко, підморгнувши мені.

Я хотіла щось йому сказати, але промовчала, бо Ірка боляче штовхнула мене ліктем під бік.

До академії ми дістались швидко і з комфортом.

Вітренко навіть дверці мені відчинив і допоміг вийти з машини. Повернувши голову, я побачила Андрія Ковальчука, що теж саме приїхав в академію.

Я хотіла з ним привітатись, але не встигла, бо бісів мажорик обійняв і поцілував мене в щічку.