16 Максим

- Тіно, я чудово знаю, що ти не любиш вищу математику, але не думала, що аж на стільки сильно, - невдоволено промовила наша викладачка, Тетяна Петрівна.

- Вибачте, будь ласка, Тетяно Петрівно... Я неспеціально. Хотіла поцілити в Гадюку...

- Тіно, бібліотека - це не місце для розваг чи розбірок. Раджу тобі взяти ганчірку і використати її за призначенням, - суворо промовила викладачка і пішла.

- Гадюко, це все через тебе, - розлючено прошипіла Тіна.

- Сама винна. Не корчила б із себе бісову принцесу, то і проблем не було б, - невдоволено відповіла їй Злюка.

- Дівчатка, давайте ви пізніше одна одній очі повидираєте. Пропоную швидше виконати це кляте завдання і піти звідси, - промовив я, беручи до рук одну із ганчірок.

Розлючені бестії взялись до роботи, не забуваючи сердито зиркати одна на одну.

Згадавши про те, що на мене ще чекає цілий тиждень відпрацювань з цими психічками, я важко зітхнув і подумки вилаявся.

Щойно ми закінчили з роботою і вийшли у коридор, дівчата знову почали гризтися. Такими темпами ми зараз схопимо ще одне покарання.

- Златко, ти ж не забулась, що у нас з тобою є плани на сьогодні? - Запитав я у Гадюки, беручи її за руку.

- Які ще плани? - Нічого не розуміючи, поцікавилась Злюка, невдоволено зиркнувши на мене.

- Дуже цікаві...  - Відповів я, підморгнувши.

- А... Точно! Я геть забулась про це, Максику, - підіграла мені Злюка.

- Плани у них... Та щоб ви показилися! - Психанула Тіна і рванула кудись з усіх ніг.

- І куди це ти зібралась, Златко? - Поцікавився я у Злюки, яка вже намагалась звільнити свою руку від моєї

- На відміну від тебе мені потрібно працювати. Через пів години я маю бути на співбесіді, тому не затримуй мене, - невдоволено відповіла Злюка.

- Ти ж сама хотіла, щоб я вдавав ніби зустрічаюсь з тобою... Свою дівчину я б підвіз... Тому ходімо, я відвезу тебе на співбесіду.

- Добре... Хоч якийсь з тебе толк буде, - пробурчала Гадюка.

Тримаючись за руки, ми із Злючкою попрямували на вихід з академії.

Я допоміг Златі сісти в машину, а тоді сів сам. Коли я рушив, Злючка назвала мені адресу.

- Капець... Бачив, як на нас щойно всі витріщались? Навіть моя сусідка по кімнаті, Ірка. Уявляю, який вона мені допит з пристрастями влаштує, коли я повернусь в гуртожиток... - Промовила Злата.

- Я вже давно не звертаю уваги на те, хто і як на мене витріщається. Так легше жити, - посміхнувшись, відповів я.

- Тут ти правий... 

- Хвилюєшся перед співбесідою? - Запитав я у Златки.

- Ні... Я вже стільки тих співбесід встигла пройти, що більше через них не переймаюсь. Крім того, це ж всього лише робота офіціанткою...

- Будь - яка робота важлива і потребує сил і відповідальності.

- Що ти можеш знати про роботу, Вітренко?

- Чому ти вирішила, що я ніде не працюю?

- Бо твій батько дає дає тобі достатньо грошей, щоб цього не робити. Ти ж мажорик... 

- Схоже, що ми вже приїхали, Злато, - промовив я, зупиняючись біля якогось кафе.

Я хотів вийти з машини і допомогти Златі, але вона виявилась спритнішою.

- Дякую, що підвіз, - Промовила Злючка, виходячи з машини.

- Успіхів на співбесіді.

- Дякую, - посміхнувшись, промовила дівчина і поспішила до входу в кафе.

Дорогою додому я думав про те, що сказала Злата. Всі вважають, що я - мажорик, який безтурботно живе на гроші татуся - ректора, але це зовсім не так.

Моїй мамі належала мережа кафе - книгарень "Люблю читачи"  Вона ще зі школи привчала мене до роботи там. Спершу я підробляв офіціантом в одному із її кафе, а потім мама почала доручати мені серйозніші задачі.

Пів року назад вона переїхала до Канади, а свій бізнес залишила на мене.

Оце б Злючка здивувалася б, якби дізналась про це... І не тільки б вона...