13 Злата

Як це не дивно, але Тіна з подругами ще не почали з мене насміхатись, хоч вже минуло пів дня.

Хоч важко в це вірилось, але можливо, що цей ректорський синочок не такий вилупок, як я про нього думала і вирішив нічого не бовкати про нашу з ним зустріч на вихідних?

Оскільки нічого не відбувалось і пихаті мажорики не звертали на мене уваги, то я  трохи заспокоїлась і з головою занурилась в навчання.

Навчатись я любила. Якби ще не доводилося витрачати час на постійні підробітки, то я була б дуже щаслива. Але життя - це не казка і чарівної палички у мене не має. 

Тут доводиться працювати, бо без грошиків ніде не обійдешся. Закінчилась чергова пара і я вийшла в коридор.

Це була велика перерва і я збиралась піти в їдальню, щоб хоч щось перекусити, бо голодний шлунок не давав мені спокійно вчитись.

В коридорі до мене підійшов Андрій Ковальчук, хороший толковий і відповідальний хлопець із паралельної групи.

Інколи ми спілкувались з ним, обговорюючи навчання. Андрій теж був багатеньким хлопчиком, але на відміну від інших мажорів, він здавався нормальним.

Ми розмовляли з Андрієм про нові завдання і він навіть запропонував мені зустрітись вечером, щоб разом позайматись.

Я вже відкрила рота, щоб погодитись, коли сталося щось неймовірне, що шокувало мене і вибило з колії.

- Сьогодні Златочка з тобою точно не зустрінеться, бо у неї зовсім інші плани, - видав цей пришелепкуватий павіан, Максим Вітренко, міцно обійнявши мене за талію.

Від почутого, у мене на мить навіть мову відібрало. Що, в біса, коїться?! Цей індик недобитий вирішив зі мною в якісь свої ігри пограти?

- Ти що вичворяєш, Вітренко?! - Поцікавилась я, обурившись не на жарт.

- Нічого особливого... Просто продовжую те, на чому ми з тобою вчора зупинились у мене вдома... - Видало це прицуцувате нещастя.

Від почутого, я ледь не гепнулась на свою бідолашну п'яту точку. Добре, що цей йолоп Вітренко тримав мене за талію, бо точно зараз сиділа б тут посеред коридору.

Як на зло, в мою світлу голову почали лізти дурні думки про те, що Вітренко дуже високий і міцний, що у нього неймовірно приємні парфуми... Ще й красунчик...

Аааа!!! Стоп!!! Пішли геть бісові, дурні думки! Не вистачало ще мені, розумній і вродливій дівчині, запасти на цього нахабного телепня!

Ні! Ні! І ще раз ні! Такого точно ніколи не станеться, бо я маю голову на плечах і здоровий глузд.

Але ж цей гад кароокий такий... Стоп!!! Звісно, що опинитись в обіймах вродливого мажора - це важке випробування, до якого мене життя зовсім не готувало, але я візьму себе в руки і впораюсь з цією бісовою ситуацією.

Бо я - сильна і незалежна дівчина, яка знає собі ціну. Щоб прогнати від себе дурні думки, я пригадала, як цей бовдур кілька днів назад зачинив мене в аудиторії і психанула.

О! Те що треба... Злість на ректорського синочка відразу привела мої думки до ладу. Опам'ятавшись, я зі всієї сили наступила тому йолопу на ногу.

Щоб знав паскудний гад, як пудрити мізки порядним дівчатам. Також я почала звільнятись від його нахабних лап.

Максим навіть виду не подав, що йому стало боляче. Тільки міцніше притис мене до себе.

В нашу з ним суперечку втрутився Андрій Ковальчук, вимагаючи, щоб Вітренко відпустив мене.

Звісно, що ректорський синочок його не послухав. Поява Тіни мене не особливо порадувала.

Ця навіжена Перепілка так верещала, що у мене аж вуха позакладало, але це не змусило Вітренка відпустити мене.

Довкола почали збиратись студенти. В якийсь момент я повернула голову і побачила ректора академіїї.

Він стояв неподалік і суворо дивився на нас.