12 Максим

Помітивши Злюку в коридорі, я вже зібрався до неї підійти, щоб повернути гроші, але мене випередив Андрій Ковальчук.

Цей йолоп - син найкращого друга мого батька. Він з дитинства був до нудоти правильним і жахливо занудним, тому дуже подобався моєму старому.

Ми з батьком досить рідко зустрічались на одинці, щоб поспілкуватись, але і тоді він примудрявся виносити мені мізки, ставлячи у приклад Андрія.

Одного разу я не витримав і порадив своєму старому всиновити того вилупка, якщо він йому так подобається. Тоді ми з ним добряче посварились і стали спілкуватись ще менше.

Злюка так мило посміхалась тому довбню, що мене аж перекосило. Як на мене, то вона кидається наче дика кішка, а з Ковальчуком он як привітно розмовляє.

Поглянувши на Андрія, я побачив справжнє диво. Виявилось, що цей занудний ботан, що завжди ходить з  кислим виразом обличчя, вміє посміхатись.

І не просто посміхатись... Цей хробак аж світився від радості, стоячи поряд з Гадюкою. Ще й вилуплявся на неї, як кіт на сметану.

Оце так поворот... Хто б міг подумати, що Ковальчук, який тільки і думає про навчання, може зацікавитись Злюкою.

Поки я спостерігав за цими двома, у мене в голові виникла ідея. Посміхнувшись сам до себе, я попрямував до Злюки і того йолопа.

- Злато, може, зустрінемось сьогодні вечером і попрацюємо разом над цим завданням, - промовив Ковальчук, витріщаючись на декольте Гадюки.

Ага! То он, значить, як ботани до дівчат підкочують. Я стовідсотково був впевнений у тому, що зараз Андрійко думав точно не про якесь там завдання.

Он вже ціла калюжа слини натекла, поки він поїдав поглядом це кучеряве нещастя в коротенькій сірій сукні. Дзуськи тобі, бовдуре, а не побачення з норовливою красунею.

- Сьогодні Златочка з тобою точно не зустрінеться, бо у неї зовсім інші плани, - промовив я, підійшовши до Гадюки і обійнявши її за талію.

Вирази обличчя цих двох треба було бачити. Вони були безцінні. Дуже шкода, що я їх не сфотографував. 

Від побаченого і почутого, у бідолашного Андрійчика мало очі не повилазили з орбіт, а його щелепа зі стуком гепнулась об підлогу.

- Ти що вичворяєш, Вітренко?! - Ошелешено поцікавилась Злата Гадюка, спопеляючи мене поглядом.

- Нічого особливого... Просто продовжую те, на чому ми з тобою вчора зупинились у мене вдома...

- Ти... Ти... Що верзеш, дурню?! Головою стукнувся надто сильно і остаточно мізки погубив?! - Розлючено промовила Злюка, намагаючись звільнитись від моїх обіймів.

- Тихо, Златко... Невже ти забулась, як нам вчора було весело вдвох? - Мило поцікавився я, ледь стримуючись, щоб не розсміятись.

- Вітренко, тобі капець! - Пообіцяла мені Злюка, боляче наступивши мені на ногу.

Було досить неприємно, але заради такої справи, можна було трохи і потерпіти.

- Злато, ти ще скажи, що вчора не була у мене вдома... Не треба соромитись своїх почуттів і приховувати їх.

- Відпусти її, Максе, - Почав вимагати Ковальчук, загрозливо блискаючи своїми окулярами.

- Тебе не запитав, що мені робити, йолопе. Краще забирайся звідси і не заважай нам зі Златою спілкуватись, - сказав я, міцніше притиснувши до себе Гадюку, яка від шоку навіть пручатись перестала.

- Ма... Максе, що ти, в біса, робиш?! - Почувся поруч писклявий голос Тіни.