7 Злата

На відміну від наших багатеньких однокурсників, нам з Іркою доводилось постійно шукати собі якийсь підробіток.

Звісно, що батьки давали нам гроші. але їх на всі наші потреби катастрофічно не вистачало.

Я приїхала на навчання із крихітного провінційного містечка, а моя сусідка по кімнаті - із села.

Ми обидві з дитинства звикли до роботи та економії. І як не старались економити ті кошти, що нам давали з дому, їх все одно на все не вистачало.

Навіть наша економія не допомагала. Бо жити у великому місті було значно дорожче, ніж в крихітному містечку чи в селі.

Правда, в місті було значно більше можливостей, щоб заробити грошики. Саме цими можливостями ми з подругою і користувались.

Ким ми з Іркою тільки не підробляли за останні два місяці, щоб заробити собі на прожиття.

Часто змінювати роботу нам доводилось через мене і мій паскудний характер, бо я не вміла вчасно промовчати або стерпіти.

Не так давно ми з Ірою вже вкотре змінили місце роботи. Цього разу ми влаштувались в одну із клінінгових компаній і займались тим, що прибирали чужий безлад.

Ми з Іркою навіть по суботах працювали, не покладаючи ні рук, ні ніг, щоб заробити грошики.

Ірка збирала гроші на новий ноутбук, а я - на телефон, бо мій бідолага вже добряче почав глючити і тупити.

Прокинувшись вранці, ми з подругою поїхали на роботу. У кожної з нас були свої адреси, де ми мали прибирати.

Про всяк випадок, для захисту від неадекватних клієнтів, ми придбали собі шокери і перцеві балончики. Поки що нам таких клієнтів не попадалось, але краще перестрахуватись, ніж потім постраждати.

За сьогоднішній день мені треба було прибрати три квартири. Уявивши такий страшний об'єм роботи, я подумки міцно вилаялась і важко зітхнувши, поспішила за першою в списку адресою.

Дім виявився новим з кодовим замком на дверях. Добре, що код мені дали разом із адресою

Знайшовши потрібну квартиру, я натисла на кнопку дзвінка і стала чекати, коли мені відчинять.

Двері відчинились досить швидко, але мені відразу захотілось їх зачинити назад і втекти кудись дуже далеко, бо на порозі квартири, яку я прийшла прибирати, стояв Максим Вітренко і шоковано витріщався на мене.

Мажорик був вдягнутий у сіру футболку і чорні спортивні штани. Як я цього не хотіла визнавати, але бісів ректорський синочок був красунчиком.

І за які такі заслуги все це щастя впало на його дурну голову? Мало того, що цей гад багатий, так ще й вродливий.

В черговий раз переконавшись в тому, що життя дуже несправедливе, я знову подумки добряче вилаялась і важко зітхнула.

От за що мені це все?! Чому з усіх людей, що мешкають в цьому величезному місті, мені зараз попався саме цей капосний мажор, з яким у мене вчора в академії стався конфлікт?

За які такі гріхи я потрапила в цю жахливу халепу? Я ж нікому нічого поганого не зробила. Навіть якось бездомне кошення врятувала і принесла додому.

- Гадюка?! - Шоковано промонив Максим Вітренко.

- А тобі повилазило, що досі не роздивився, хто перед тобою стоїть? - Видала я, підозрюючи, що вже сьогодні мені знову доведеться шукати нову роботу.

Ірка мене точно приб'є... Дідько! Чорти б вхопили за ногу цього ледачого мажорика! Не міг сам в квартирі поприбирати?!

- Ти мене переслідуєш? - Запитав цей довбень, зіщуливши очі.

- Та здався ти мені, як зайцю стоп - сигнал, щоб я тебе ще й переслідувала. Йолоп! - Розлючено відповіла я.