5 Злата

Відлупцювавши сумкою того гамадрила, я поспішила на тролейбусну зупинку, щоб швидше дістатися до гуртожитку, бо вже ледь трималась на ногах від втоми.

От, козляра блохастий! Стільки часу і нервів через нього витратила. Якби не цей чорнобровий бовдур, то я вже  давно б поїла і лягла б відпочивати.

Навіть на злість у мене вже сил не залишилось, але і тут мені не було спокою.

 Я стояла собі тихенько, нікого не чіпала і мріяла швидше дістатись до своєї крихітної кімнати в гуртожитку, як побачила, що чиясь нахабна рука лізе до моєї сумки.

Добре, що я завжди завбачливо тримаю її спереді, коли їду в громадському транспорті. Схоже, що якась падлюка вирішила розжитися грішми за мій рахунок.

Ага... Зараз! Я не для того постійно економлю і важко працюю, щоб мене якесь падло безсовісне грабувало.

Я обережно дістала із сумки циркуль і як кольнула ним цього гада. Рука зникла відразу, але крику не почулося. Терплячий паскудник попався. Я йому відіб'ю охоту по чужих сумках лазити.

Вийшовши на потрібній зупинці, я попленталась до нашого студентського гуртожитку. Коли я увійшла в кімнату, моя сусідка вже була там.

- Щось ти довго сьогодні, Златко. Я вже встигла млинців насмажити. Мий руки і сідай їсти, - промовила Ірина, побачивши мою нещасну і дуже голодну персону.

- Іро, ти - моя рятівниця! Я така голодна, що можу вовка дикого з'їсти без соусу, - сказала я і поспішила мити руки.

- А чого ти так забарилась? - Поцікавилась Ірка, накриваючи на стіл.

- У мене таке було... 

Почувши мою розповідь про те, як капосний ректорський синочок вирішив зачинити мене в аудиторії, Ірка аж про свою їжу забулась.

- Злато... Це суцільний капець. Краще не зв'язуйся з тим бісовим мажориком, бо він може створити тобі багато серйозних проблем.Ти ж сама чудово знаєш про те, хто у нього батько, - схвильовано промовила Ірка.

- А що ти пропонуєш? Спустити голову і мовчки терпіти знущання? Я не така, Іро...  Я фізично на подібне не здатна, - сказала я, доїдаючи черговий млинець і запиваючи його чаєм.

- Я розумію, але дуже хвилююсь через цей твій конфлікт із сином ректора нашої академії.

- Не переймайся через це, подруго. Якось я з цим розберуся. Нехай той клятий Вітренко не дістає мене і тоді він не постраждає. Краще розкажи про те, як там у тебе справи, Іро, - спробувала я заспокоїти подругу і перевести тему на інше.

- Точно! Я ж геть забулась, про що хотіла тобі розповісти. У мене таке сталось... Таке сталось...

- Та кажи вже, що сталось. Не муч. Ти ж знаєш, яка я нетерпляча.

- Знаєш Сашка Рибачка з четвертої групи?

- Особисто я з ним незнайома, але я знаю, хто це...

- Злато, ти тільки уяви... Цей хлопець сьогодні цілий день мені підморгував. Що не гляну на нього, а він мені моргає. Але далі оцих його підморгувань поки що справи не пішли...

Почувши про те, що мені щойно розповіла моя сусідка по кімнаті, я розреготалась. Так сміялась, що аж сльози з очей потекли.

- Злато, ти чого? Що я смішного сказала?

- Ірка, Сашка Рибачка можеш сміливо викреслювати із списку своїх шанувальників, - сміючись, промовила я.

- Чому це? - Невдоволено поцікавилась подруга.

- Він тобі не підмогував. У бідолахи просто нервовий тік такий. Чи як воно називається? Коли хтось мимоволі кліпає очима? 

- Трясця! Ти впевнена, Злато? 

- Ага... Я чула, як про це говорили мої одногрупниці. Вони теж спершу думали, що Сашко їм підморгує.

- От, халепа... Ще один потенційний кавалер відпав. А я вже розмріялась про те, що він мною зацікавився, - невесело промовила Ірка.

- Не сумуй, подруго. Знайдеться ще хлопець, якому ти сподобаєшся.

- Ага... Але хотілося б, щоб це сталося швидше.

Ми ще трохи потеревенили і порозходились відпочивати після важкого дня. у мене цей день точно був важкий і дуже напружений.

Через ту пришелепкувату Перепілку, я нажила собі цілу купу проблем. Сьогоднішній випадок з аудиторією доводив, що Вітренко зробить все, щоб ускладнити мені життя. 

Тільки цього мені не вистачало для повного щастя.