4 Максим

Те, що я був сином ректора, мало свої переваги. Я легко зміг дістати ключі від однієї із аудиторій і домовитись з одногрупником Гадюки - Злюки, щоб він мені допоміг.

Сьогодні я вирішив трохи налякати цю капосну, кучеряру бестію і показати, що зі мною краще не сваритися.

Я дуже сподівався на те, що ця паскудна нахаба зрозуміє мій натяк. Я відкрив аудиторію і заховавшись неподалік, став чекати на прихід Злати Гадюки.

Ну і ім'я у цього дівчиська... Злата звучить гарно, а от Гадюка... Це ж капець якийсь...

Я планував зачинити це капосне нещастя на пів годинки в аудиторії, щоб посиділа там і подумала над своєю поведінкою.

Я вже уявляв собі, як ця мала злякається і почне істерити і гепати ногами і руками в двері, благаючи її випустити. Це буде музика для моїх вух.

Сьогодні п'ятниця і Гадюка точно не захоче провести всі майбутні вихідні, сидячи в одній із аудиторій нашої академії.

Чекати довелося недовго. Невдоволену Злюку - Гадюку я помітив відразу. У неї був такий вигляд ніби вона збиралась зараз когось катувати власними руками. Жах, а не дівчина...

Звідки вона така взялась? Але нічого... Я її навчу, як поводитись... Вона у мене швидко забуде про нахабство і пиху.

Дочекавшись, коли Злата Гадюка увійде в потрібну аудиторію, я її там замкнув.

Попалась, мишка! Ти навіть не уявляєш того, який на тебе чекає сюрприз. Давай вже... Починай проситися, лити гіркі сльози і стукати в двері.

Від таких перспектив, у мене відразу піднявся настрій. Зараз почнеться справжнє шоу...

Минуло кілька хвилин, але нічого не відбувалось. Дивно... Я ж бачив, як Гадюка крутила дверну ручку, намагаючись вийти.

Через десять хвилин теж нічого не було. І через двадцять хвилин з аудиторії не почулося жодного звуку.

Та що це, в біса таке?! А де істерика, крики і благання? Ця Гадюка там заснула чи що? 

Я нетерпляче тупцювався біля аудиторії, чекаючи на якусь реакцію від Злюки, але все було тихо.

Заснула вона там чи що?! Трясця! А якщо Гадюка так злякалась, що їй погано стало?

Від таких думок мені стало не по собі. Я розхвилювався за капосне дівчисько і кинувся відчиняти двері.

Зайшовши в аудиторію, я офігів, бо Злюки ніде не було видно. Та куди ж це кляте бісеня поділось?!

Наступної миті мене добряче стукнули поголові. Я озирнувся і знову отримав на горіхи.

Гадюка з усієї сили і злості гамселила мене своєю сумкою.

- На тобі! Отримуй, падлюко! Будеш знати, як над беззахисними дівчатами знущатись! Йолоп безголовий! Гамадрил безсовісний! Козляра блохастий! - верещала Злюка, продовжуючи бити мене своєю сумкою.

Та що вона туди понакладала? Після кількох її ударів, у мене склалося враження, що ця прицуцувата носить в сумці камінці. 

Я ледь встигав ухилятись і закривати обличчя руками. Навіжена дівка... Такого повороту я точно не очікував...

- Припини, Гадюка... - Спробував я її вгамувати.

- Твоє щастя, бовдуре, що я стомилася і сил у мене майже не лишилось... Бо ще більше б дісталося. Спробуєш втнути щось подібне і тебе навіть твій таточко - ректор не врятує, - розлючено промовила Злюка і вийшла з аудиторії, гучно гепнувши дверима.

Ну, Гадюка! Ну, почекай! А я ще хвилювався за неї... Нічого... Ти у мене ще отримаєш. Наступного разу перемога точно буде за мною.