3 Злата

Чирез цю пришиблену Перепілку, я нажила проблем на свою бідолашну п'яту точку. Останнім часом я  постійно відчувала на собі недобрий погляд ректорського синочка.

Так і зурочити можна... Цей паскудний мажорик тільки те і робить, що зиркає на мене і зиркає. Такими темпами ще дірку в мені пропалить поглядом.

Після чергового ненависного погляду бісового Вітренка, у мене по спині промчав табун мурашок.

Я була більше, ніж впевнена у тому, що ця падлюча, мажорська пика щось задумала. І це щось мені дуже не сподобається.

На парі з фізкультури, коли наші групи разом займались на стадіоні, я вже замучилась спостерігати за тим, як він перемивав мені кісточки разом зі своїм прицуцуватим другом.

Навіть, коли ми всі намотували кола на стадіоні, ці два дурні постійно витріщались на мене.

Врешті - решт, я не витерпіла і тицьнула мажорикам  дулю. Вони так офігіли, що аж роти повідкривали.

Наче дулі ніколи не бачили... Геть тупі... Помітивши реакцію цих двох мажориків, я розсміялась і не стримавшись, тицьнула їм ще одну дулю.

Щоб цим йолопам  не образливо було. Кожному з них по дулі прилетіло. 

Краще б ці телепні мене не драконили, бо не подивлюсь, що вони мажорики і чиїсь там діточки.

На щастя, заняття з фізкультури, а разом з ними і спортивні тортури, закінчились і я з іншими студентами поспішила до роздягальні.

Перевдягнувшись, я вже збиралась йти додому, бо сьгодні це була остання пара, коли до мене підійшов одногрупник, Андрій Лисий і порадував новиною про те, що мене кличе до себе викладач з вищої математики, бо я щось там напартачила з контрольною роботою.

Трясця! Тільки цього мені зараз не вистачало... Так ледь на ногах тримаюсь. Досить важко вчитися і працювати. Сподіваюсь, що з часом я звикну до такого ритму і мені стане значно легше.

- Лисий, в яку аудиторію він казав мені зайти? - Перепитала я у хлопця, бо не розчула з першого разу.

Он що втома з людьми робить... Хоч би цей викладач не надто сильно мені мізки виносив... Бо я вже не витримаю такої критики. Сил геть не лишилось. Клята фізкультура забрала останні.

- В двісті двадцяту. І поспіши... Бо він там і так злющий, що стах, - промовив Лисий і попрямував на вихід із академії.

Щастить йому... Я б теж зараз вже добігала б до тролейбусної зупинки, якби не ця халепа з вищою математикою.

Подумки лаючись в три поверхи, я попленталась шукати потрібну аудиторію.

Знайшовши її увійшла і стала роззиратись в пошуках викладача з вишки. Дідько! І де цього йолопа носить? 

Сам покликав мене і десь вештається... Можливо, що він пішов до вбиральні і зараз повернеться?

Викладач - це  теж жива людина... Треба віднестись до цього з розумінням.

Важко зітхнувши і вилаявшись, я сіла за першу парту і почала чекати. Наступної миті мені почувся дивний звук, що дуже нагадував те, як ключ повертається в замку. Трясця! Тільки не це! Сьогодні ж п'ятниця... Я не хочу просидіти тут всі вихідні. Крім того, мені на роботу треба.

Підхопившись на ноги, я побігла до дверей. Вони виявились зачиненими. Мені здалося, що я почула чийсь сміх.

Приклавши вухо до дверей, я прислухалась. В коридорі точно хтось сміявся.

Дідько! Та тут до ворожки можна не ходити. І так зрозуміло, що цей падлючий бабуїн, Макс Вітренко, вирішив з мене познущатись...

Ну почекай, свиняча пика... Я тобі влаштую...