2 Максим

- Ого! Максе, ти тільки поглянь на ту гарячу, гарненьку лялечку, - захоплено промовив мій товариш, Сем, вказуючи рукою кудись за мою спину.

Я озирнувся і побачив кількох симпатичних дівчат в коротеньких шортиках і топіках. Одна з них особливо виділялась своїми розкішними формами, тому я і подумав, що це саме вона зацікавила Семена.

- Ага... Нічогенька така... Люблю пари з фізкультури, - посміхаючись, промовив я.

- Та ти не туди дивишся, Максиме. Я мав на увазі он ту смугляву красую, що стоїть неподалік від нашого викладача.

Я поглянув туди, куди казав товариш і офігів.

- Семе, ти здурів? Це ж Гадюка!

- Максе, навіщо ти ображаєш таку солоденьку лялечку? Якщо вона тебе відшила, то це не означає, що у мене нічого не вийде, - почав обурюватись Сем.

- Бовдур! Нікого я не ображав... Це у цієї дрібної зарази прізвище таке.

- Що?! Гадюка?! Хіба такі прізвища бувають? -Здивовано поцікавився друг.

- Як виявилося, бувають... Ця Гадюка навчається в одній групі із моєю дівчиною, Тіною. І це прізвище ідеально їй підходить. Я вже встиг у цьому переконитись. Це не дівчина, а якесь чудовисько отруйне.

- Дуже гарненьке чудовисько, - сміючись, промовив Сем, продовжуючи витріщатись на кучеряву, капосну нахабу.

Як я не хотів цього визнавати, але бісова Гадюка була, і справді,  дуже вродливою.

- Я мав на увазі не її зовнішність, а жахливий характер. Тіна мені розповідала про те, що одногрупники називають це паскудне дівчисько Злюкою.

- Злюка - Гадюка? Це якийсь капець... - Сміючись, промовив Семен, не відводячи очей від цієї  чорнявої зарази.

- Ага... Крім того, я вже встиг поспілкуватись з цією Злюкою і чудово зрозумів, чому її так називають.

Я розповів Семену про малоприємний інцидент, що стався сьогодні в їдальні академії.

Цей бовдур так сміявся, що у нього аж сльози з очей потекли. Смішно йому... А мені було не до сміху...  Найкращий друг... Називається. Стукнути б його разок по голові, щоб припинив реготати.

- Чого ржеш, йолопе? Мені було зовсім не смішно, - невдоволено промовив я.

- Можу собі уявити... - Витираючи сльози, сказав Семен.

- Ще гориш бажанням бігти знайомитись з цією пришибленою? - Поцікавився я у товариша.

- Е ні... Мені такого "щастя", що ціляє у стратегічно важливі місця, точно непотрібно. Краще знайду собі  якусь миленьку лялечку. На щастя, унас в академії таких вистачає.

- Правильно, друже.

- А що ти збираєшся робити з цією хуліганкою? Сумніваюсь, що ти спустиш їй з рук такі вибрики.

- Звісно, що не спущу. Цій заразі з кучерями доведеться відповісти за свої дії.

- Ти вже вигадав якесь покарання для Гадюки? - Посміхаючись, поцікавився Семен.

- Так... Є у мене одна ідея...

- Розкажеш?

- Не зараз. Вже пара почалась. Зараз нас викладач з фізкультури знову почне ганяти.

- Точно... - Важко зітхнувши, погодився зі мною Семен.