1 Злата

- Остуди трохи голову! Можливо, що тобі пощастить і мізки на місце стануть! - Сердито промовила я, виливши свій апельсиновий сік на дурну голову нахабного мажорика.

Знав би хто, як мене вже дістали ці безголові і самовпевнені золоті дітки.

- Гадюка! - Розлючено гаркнув Макс Вітренко, спопеляючи мене поглядом.

- Я вже вісімнадцять років Гадюка! І що?

- Твоє прізвище тобі дуже пасує! Ідеально підходить!

- Твоє тобі теж ідеально підходить! Вітренко... Відразу зрозуміло, що у тебе в голові вітер гуляє. А якщо якась одна звивина десь і є, то вона пряма, як лінійка.

- Гадюка, ти зараз у мене договоришся... - Почав мені погрожувати цей недоумок, витираючи рукою сік з обличчя.

- І що ти мені зробиш? Думаєш, що я злякаюсь такого йолопа, як ти? Наївний...

- Ще слово і дізнаєшся... - Сердито промовив Вітренко, підійшовши до мене впритул.

Наївний, тупий бовдур... Злату Гадюку таким не злякаєш. Я взяла і як поцілила мажорику коліном в пах.

Макс Вітренко відразу зігнувся і мало не впав до моїх ніг. Туди, де йому саме місце.

- Гадюка... Тобі - капець... Ти у мене ще поплачеш, - пообіцяв мені Вітренко. 

Цей йолоп - єдиний і неповторний синочок ректора академії і самий популярний хлопець на нашому курсі.

- Якщо мало отримав, то звертайся. Я завжди рада тобі допомогти, - промовила я, посміхаючись і пішла на наступну пару.

Нахабний, самовпевнений бовдур! Думає, що якщо він ректорський синочок, то я його злякаюсь.

Погрозами своїми кидається... Та пішов він на хутір метеликів ловити. Нехай тільки цей йолоп знову до мене сунеться, то я йому таке влаштую, що він пошкодує, що на світ народився.

А все через ту безголову дурепу, Тіну Перепілку... Буде вона мені вказувати за яким столом в їдальні сидіти.

Весь апетит мені зіпсувала. Не встигла я сісти  їсти, як припхалася ця глиста білобриса і давай верещати.

Виявилося, що я зайняла стіл, за яким зазвичай сидить вона зі своїми багатенькими подружками.

Ця пришелепкувата Перепілка так мене дістала, що я пригостила її своїм овочевим салатом, висипавши його на дурну, блондинисту головешку.

Мені досі того салату шкода було. Краще б сама з'їла, чим ось так вітамінами розкидатись на всяких дуреп. Ех... Дарма харчі перевела.

Спершу Тіна завмерла, як статуя, а потім розчервонілась і з вереском побігла на пошуки свого хлопця.

Я вже майже встигла доїсти свій обід, коли Тіна привела Макса Вітренка.

Цей телепень хотів, щоб я вибачилась перед його причмеленою дівчиною. Ага... Зараз... То не я вже побігла? Так через ту тупу Перепілку без салату залишилась.

Згоди ми не дійшли. Мажорик почав, якогось біса, психувати, тому я вирішила пожертвувати ще й своїм апельсиновим соком, щоб його остудити.

Коли я виходила з їдальні, Тіна квоктала біля свого хлопця, що постраждав від мого коліна. 

А ректорський синочок грозився мені всіма можливими карами.

І чому мені так щастить на всіляких недоумків? Сиділа собі тихенько, їла.. Це ж треба було, щоб до мене причепилася ця прицуцувата мажорка?

Звісно, що я могла б пересісти за інший стіл і уникнути конфлікту із золотими дітками.

Але чому я маю поступатись? Я нічим не гірша за них... А якщо подумати, то навіть значно краща. 

Тому дзуськи! Нехай викусять! Злата Гадюка не звикла комусь поступатись.