Справи земні

Ситуацію на Марсі було доведено до всіх спеціалізованих підрозділів НАСА. Тому з ранку одного січневого понеділка 2041 року Віктор одержав завдання віднайти найближче вікно для виведення орбітальних станцій на гоманівську траєкторію[1]. Він вже як пів-року з подачі Алека був залучений до спільної програми з НАСА і тимчасово обіймав посаду оператора-програміста ЦУПу. Його наступним кроком мала бути  адаптація двох сценаріїв марсіанського орбітального старту: космоплану Олексія в напрямку Землі (тепер він перемістився з великого MaskIlon-8 до одномісного "Орфея") і ривка автоматичного розвідувального зонду до сузір’я UV Ceti.

Вікно старту відкривалося в січні 2042 року. За оптимальну дату прийнято 14-те.

З польотом до Землі одномісного корабля (а скоріше човника) Олексія  було наче просто.  Віктор заклав в алгоритм розрахунку траєкторії значення маси об’єкту — і справу зроблено. Тепер старт з орбіти Марсу має виглядати так:

• активується двигун Орфея розпочинаючи маневр Хохмана для виходу з орбіти Марсу, що має надати імпульс для збільшення швидкості відносно планети[2] і розгону корабля з початковою курсовою швидкістю польоту[3] у 29,13 км/сек;
• Орфей виходить на еліптичну геліоцентричну орбіту, що з’єднує орбіту Марсу[4] з орбітою Землі і рухається зі швидкістю; цю типову траєкторію розраховано на 259 діб[5] міжпланетного польоту;
• корабель наближається до Землі, виконуючи корекційний маневр[6] курсу для точного входу в її атмосферу;
• останній крок — м’яке приземлення 30 вересня о 14:45 за місцевим часом в пустелі Невада, штат Юта.

По закінчені Віктор зберіг код програми для Орфею у спеціальний файл.[7]

Наступного вівторка він почав обмірковувати варіанти для зонда "Персей". Із теорії Кеплера випливало, що у реальності зонд Perseus має шанс вийти на міжзоряну траєкторію до UV Ceti за умови досягнення ним швидкості на орбіті Землі ніяк не меншої за 42 км/сек. То б то - швидкості втечі з Сонячної системи. Звичайний маневр для польоту Марс-Земля не може забезпечити таку швидкість. До того ж, UV Ceti — не планета, а подвійна зірка, і траєкторія до неї потребує точного націляння в міжзоряний простір. Останнє потребувало не аби якої кмітливості. Адже крім типового блоку обчислення гравітаційного маневру навколо Юпітера, в розпорядженні Віктора не малося готових рішень. Це інтригувало і відкривало можливості для творчості. До того поставало питання: як "зачепитися" за удавану петлю Мебіуса, сісти у той космічний ліфт, що прискорить доставку зонда до братів-котигорошків, як їх охрестив Олексій.

Всяк раз, як Віктору зустрічалося оце словосполучення "стрічка Мебіуса", щось невиразне поривалося спливти в його пам’яті. Щось пов’язане з дитинством. Щось, що в такі хвилини дивно щеміло воліючи нагадати про когось і застерегти. До того моменту, як Олексій не запропонував йому зняти свій браслет, він і не здогадувався що носить на собі тавро цього  невиразного відчуття. Пам’ятає, що браслет йому подарував батько після закінчення католицького коледжу. Це було після того, як він пожалівся на часті напади мігрені. Браслет справді дав полегшення і не відчувався на руці до самого випадку, коли господар був уражений сумішшю "мікрів". "Сирою композицією", як він кваліфікував її потім.

Отже, вертаючись з своїх думок на твердь науки, наш дослідник розмірковував наступним чином:

• програма управління пуском зонда повинна передбачати високу тягу, оскільки зонд розрахований на міжзоряний політ з великим запасом палива;
• поблизу Марсу має виконуватись складний маневр, щоб отримати додаткову швидкість за рахунок його гравітаційного поля;
• далі траєкторія виводить "Персей" на геліоцентричну орбіту, що перетинає пояс астероїдів і наближається до Юпітера; на це піде, не більше двох років;
• прохід повз Юпітер використовується з метою надання апарату потужного гравітаційного імпульсу; це надає зонду необхідну швидкість втечі з Сонячної системи, завдячуючи якій "Персей" виходить на гіперболічну траєкторію, спрямовану в бік сузір’я Кита;
• далі зонд рухається зі швидкістю 50 ÷ 100 км/сек до UV Ceti, маневруючи за необхідності в міжзоряному просторі, і через вісімдесят — сто тисяч років досягає зорі;
• по прибуттю до UV Ceti програма має наказати "Персею" виконати гальмівний маневр для входу на орбіту зорі;
• зонд стає супутником циркумполярної системи, обертаючись навколо баричного центру мас двох червоних карликів.

Що стосується прогнозу подальшої стабільності орбіти зонду, то наперед це визначити неможливо через брак астрофізичної інформації. 

Віктор відкинувся на спинку крісла, заклав руки за голову і почав обертатися в ньому зі сторони в сторону, гойдаючись наче маятник в турбійоні[8] престижного годинника. Він поглинув у роздуми: "Навіщо це все треба, нащо так далеко "запливати за буйки"? Дев’ять років чекати сигналу: "Агов! Я вже тут!". Потім на наше "Привіт, пращуре!" ще через вісімнадцять почути: "І я вас вітаю, онуки мої!"

 Потім дійшов до нещодавнього:

"Галина... Повернулася пробаченою до улюбленого гурту. Рад за неї. Пісні і круговерть гастролей беруть своє. Бачу її обличчя зблизька, коли обіймав під нічним літнім небом в парку над Дніпром. Її жагучі губи і поштовх тіла. Натягнуту наче мембрана блузу, напіввідкритий ротик з рівними рядками різців, наче з перламутру. І напівстиснуті повіки. Гаряча жінка. Розумна і добра. Хай їй щастить!"