Глава 17.

Зейн і Денджер наступного дня, взявши в дорогу каву та пиріжки, їхали поїздом до Хогерту. Дейк розглядав матеріали щодо розшуку Інтари та Сандер - саме їх привіз Денджер.

- Колего - блимнули окуляри - зверніть увагу. Якщо все так, як Ви розповідали, то Сандер потрібно шукати у міжнародному розшуку. Ідея з підводним човном хоч і вишукана, але казкова. Це є які треба мати зв'язки... Або вона працювала на чиюсь розвідку?

- Якщо на розвідку, то коли її завербували? І чим таким Сандер цікава розвідці?

- Слушно. Відкладемо покищо її. Візьмемо Інтару. Дивіться картку, він відсидів двадцять років за вбивство. Чудовий матеріал для жінки-психолога, яка має таку мету. Як вона взагалі його знайшла?

- Судячи із записів - випадково.

- Не вірю у випадки.

- Куди він може подітися без документів?

- Чому Ви думаєте, що їх у нього немає?

- Перед відлітом на острів все цінне та важливе залишається на зберіганні в управлінні парку. Судячи з його стану, у якому я його бачив і у якому його бачив фермер, навряд чи у нього щось залишилося на руках. Тому я вирішив, що його просто викинули в море.

- У нього кримінальний досвід, він знайде собі інші документи.

- Припустімо, а що потім? Який у нього може бути план? Знайти Анну, яка його використала?

- Що він вміє? Немолодий, хоча і досить кремезний, судячи по розмірам... У тюрмі він прохи підірвав собі здоров'я на будівництвах, потім його перевели до ремонтної майстерні. І за останні два роки до звільнення він непогано розбирався у двигунах.

- Автомобільних?

- Ні, працювали вони в доках.

Детективи здивовано подивилися один на одного.

- Як же ж одразу...

- Так, просто на поверхні - погодився Денджер.

Через три тижні у порт Сингапуру зайшов старий "Едгар Фріц" з вантажем зерна. Потерті хвилями майже всіх океанів борта сухогрузу неквапливо притискалися до пірсу, натягуючи просалені троси на кнехтах.

Через портову метушню до скинутого трапу продиралося кілька людей у формі митників та санітарного контролю, на чолі з офіцером-прикордонником. Ніхто не помітив серед них двох цивільних, та місцевого поліцейського.

За півгодини було закінчено перші формальності, і прибулі почали огляд. А двоє цивільних з поліцейським впевнено та досить хутко пішли до машинного відсіку.

Там тільки-но заглушили головний двигун. Було душно і спекотно, як у перетопленій лазні. Стійкий запах масла і дизеля робив повітря важким.

Спустившись по дзвінкій металевій драбині, всі троє зупинилися на невеличкому мостику над машинною залою. Під ними, як на боксерському рингу, двоє чоловіків у білих, але замизганих майках, з ганчірками в руках крутили якісь колісчата. Нарешті, один з них озирнувся та штовхнув іншого.

- У машинне відділення стороннім не можна!

- Хто з вас Пабло Інтара? - запитав поліцейський.

- Це я - після нетривалої паузи сказав один з них.

- У цих джентельменів є питання до Вас. Підніміться з нами.