Глава 8.

- Мейден.

- А її призвище?

- Не знаю. Вона навчається на кафедрі психології. Третій курс.

- Це на другому поверсі, зі сходів ліворуч - закінчила розмову літня жінка, що сиділа за столом у приймальні.

Дейк злетів сходами, швидко пройшов коридором і знайшов великі дубові двері кафедри, які були зачинені. До відходу потягу було трохи більше години, з яких хвилин двадцять на дорогу до вокзалу. Він пішов коридором, читаючи назви кафедр. Останні двері коридору були до кафедр історії та етнографії. Здається, це і є місце роботи Анни Сандер. Двері відчинились, вийшла огрядна але одягнена зі смаком жінка в окулярах.

- Перепрошую, я шукаю колег Анни Сандер.

- Її самої немає, вона у відпустці. І контактів немає також, вона поїхала на якийсь острів у заповіднику.

- Так, про це я і хотів запитати. А ще про її друга, Пабло.

- А власне, Ви хто?

- Детектив Зейн - майнув документом Дейк - з ким я можу поспілкуватися?

- Хвилин через десять буде перерва, прийде завідувач кафедри, професор Джеймс Торнтон Ніколсон. Почекайте у нас - вона відкрила двері й показала на диванчик у кутку кімнати з шафами, повними книжок.

- Дякую!

Через чверть години в оточенні студентів зайшов невеличкого зросту в окулярах з короткою бородою чоловік, у піджаку трохи більшому на розмір. Ще хвилин п'ять пішло на закінчення бесіди зі студентами та поясненням що потрібно Дейку.

- Так, пані Сандер чудова викладач. Працює на три кафедри одразу, крім наших ще й психології. Її роботи.... Але особисте життя, розумієте, у нас не прийнято його обговорювати. Єдине, що відомо, вона поїхала зі своїм другом. Здається, його звати Пабло. Дивний такий...

- Чому дивний?

- Розумієте, він не з кола нашого спілкування. Тому важко сказати, що у ньому не так. Для нас він інший. Дуже небагатослівний, не має освіти але читає, є якась внутрішня суворість. Простий, але не страждає від відсутності виховання. Для нас він як з іншого світу. Можливо, саме це і зачепило Анну.

- Які у них були відносини?

Професор Ніколсон підійшов до вікна у внутрішній двір, де посеред свіжовикошеної трави височіла стара сосна.

- Теж дивні. Наче вони друзі, а не коханці. Але це я...

- Ще одне питання, як Ви думате, які у Пабло могли бути мотиви для того, щоб заподіяти Анні смерть?

Ніколсон обернувся від вікна і зі здивуванням подивився на Зейна.

- Що трапилось? Що з Анною?

- Я не маю права відкривати дані слідства.

- Вона жива?

- Невідомо.

Професор сів за стіл.

- Він дуже обережний. Не те щоб... Він обережний до Анни, її почуттів, колег, мабуть її життя. Я не бачив нічого, щоб викликало тривогу, крім того я казав що вони з різних світів.

Зейн подивився на годинника.

- Перепрошую, мені вже час йти. Останнє питання. Як вони познайомились?

- Здається, просто в якомусь ресторані.

- Тобто, їх ніхто не знайомив? І немає спільних друзів або знайомих?

- Не знаю жодного.

Вискочивши до коридору, і ще раз глянувши на годинника, Дейк підбіг до дверей кафедри психології. Там було відчинено, і він встиг дізнатися про Мейден не тільки її прізвище, групу та її розклад, але й про телефон кафедри і її часте перебування у бібліотеці. Куди він і полетів, спізнюючись на потяг.

Мейден була там, як і сказали на кафедрі. Вона була схвильована раптовою появою Дейка. Настільки, що не відмовила у запрошенні приїхати у вихідні до парку.