Глава 4.

Залишки сну змінилися на розгубленість, але вже через деякий час детективу спало на думку не гаяти час і продовжити розслідування. До Гиневотурсу ще була година часу, а Дейк вже мав якийсь план.

По прибуттю, попередивши телефоном невдоволеного Крейда про затримку, він завчасно спробував знайти місце для ночівлі. Єдине місце, де можна було зупинитися - це бар на протилежій від станції стороні площі, кімнати на другому поверсі якого здавалися нечисленим приїжджим. Жилими у містечку залишилися пару вулиць вздовж невеличкої річки. Іншу частину займали залишки копальні. Незвичним до подібних краєвидам вони здавалися іншопланетним ландшафтом, що наганяв морок і депресію.

Опитавши працівників станції, невеличкого магазину, бару і навіть самотнього сторожа копальні, Зейн не почув нічого, щоб коштувало уваги. Певне, ідея обстеження місцевості була не зовсім вдала.

Рано повечерявши в єдиному містечковому барі, він піднявся до своєї кімнати. Стійкий шар пилу на простих меблях та підлозі спочатку викликав гидливість, але спати хотілося більше.

Наранок, грунтовно поснідавши, Дейк вийшов за газетами до магазину. Всі газети, звичайно, були вчорашні - їх доставляли тим же поїздом. Нудьгуючи, з тим щоб вбити час до відправлення потягу, він пройшов через невеликий базарчик на площі. Нечислені місцеві фермери та рибалки, що мешкали на межі національного парку, кілька раз на тиждень привозили сюди все те, чого не було у єдиному місцевому магазинчику. Зазвичай, торгівля тривала до відправлення поїзда.

неквапливо обійшов всіх продавців, опитуючи про людей за описом що у нього був, незвичні події, і будь-яких чужинців взагалі. Вже розвертаючись у напрямку станції, він підійшов до кремезного мовчазного чоловіка, що продавав овочі на дерев'яному столику.

- Доброго дня! Детектив Зейн. Збираю дані про зниклих людей. Чи не бачили Ви останній тиждень-півтора якихось незнайомців? Пару, чоловіка і жінку, йому років під шістдесят, їй біля сорока. Він сідий, середнього зросту і статури. Вона такої ж статури.

- Детектив? У цьому Богом забутому місці?

- Так. Ви щось бачили?

- Ні, ніякої пари у наших місцях.

- Дякую.

- А що, корабель втратив двох людей з екіпажу?

- Вибачте?

- Ну, Ви ж шукаєте, значить вже знаєте.

- Про що?

- То я собі думаю, чому двоє? Чому він не сказав?

- Хто не сказав? Слухаю Вас!

Дейка наче струмом трухнуло. А чоловік, схоже, мав сумнів щодо розповіді. Люди стають ближчими, коли ними цікавляться особисто - так вчили в академії.

- Вас як звати?

- Ніл.

- Мене Дейк, Зейн. А ваше прізвище?

- Ноха. Наш рід тут вже двісті років, а закінчутєься на мені. Всі вимерли.

- Скажіть, Ніле, кого Ви бічили?

- Людину з корабля. Його змило штормом, але вдалося допливти до берега. Туди, де я живу - від океану до мого дому не так далеко.

- Хто він? Він казав своє ім'я?

- Казав, але я не пам'ятаю.

- Пабло? Інтара?

- Я не пам'ятаю.

- Як він виглядав?

- З ним мала бути жінка?

- Я шукаю їх обох.

- Він тут сів на потяг, дав йому якісь речі і купив білет.

- У чому він був вдягнений?

За описом Ніла Дейк згадав того чоловіка, що сидів навпроти нього у поїзді до Хогерта.