Пролог.

Національний парк займав південно-східну частину переважно скелястої місцевості півострова, що разом з територією океану складало площу у декілька сотен квадратних кілометрів. Місцевість була малозаселеною. Для нагляду за парком та допомоги зазвичай залучалися волонтери.

Одним з таких проектів для волонтерів було чергування на відділеному острові, де знаходився найпівденніший на тисячі кілометрів маяк. Острів, розміром майже два квадратних кілометри та максимальною висотою майже триста метрів, був зовсім диким - за виключенням самого маяку, будиночку з прибудовами поруч, метеорологічного майданчику, невеличкого городу з кількома кущами і деревами, й настилу під вертолітний майданчик трохи на віддалині.

Волонтери на острові чергували вахтовим методом, їх змінювали вертолітом кожні півроку. Відділеність і усамітненість острову, та спосіб життя на ньому передбачали їх повну автономність та злагідність. Тому, зазвичай, перевагу надавали сталим сімейним парам.

Основна робота на острові була у нагляді за справністю маяку, знятті та записах показів з метеорологічних приладів, і - звісно, забезпеченні власної життєдіяльності. Все, що потрібно, завозилося одразу. Зв'язок - лише через радіостанцію, за графіком.

Коли після другого підряд порушення графіку зв'язку не відбулося, адміністрація парку відправила на острів рятувальний вертоліт. Однак, на острові нікого не знайшли.