Глава 14 Остання

А вдома на них вже чекала Настуся. Вона сиділа на кухні чекаючи на Огняну. Очі Настусі заплющувалися самі собою. Вона чекала на подругу вже давно. Слова Павла зуміли трохи заспокоїти дівчину, та вона вирішила почекати подругу в неї вдома. Настуся турбувалася. І з кожною годиною нервувала все більше. Подруга завжди поверталася додому до опівночі.
Огняна не відповідала на дзвінки і на повідомлення. Вона могла десь загубити телефон, з дівчиною таке бувало, та Настя все одно турбувалася за подругу. Ключ від будинку в Насті був вже давно. Здається ще з класу восьмого. Тому проблем в візиті до Огняни не було.
Настуся пила каву, щоб не заснути, коли двері з легким скрипом відкрилися і Огняна разом з Павлом зашли в дім. Настуся вийшла їм на зустріч й застигла на декілька секунд.
Що дівчина, що хлопець, були з плямами від землі та трави на одязі, а Павло ще й ніс з собою плед.
- Привіт подруго, - Настуся м’яко обійняла Огняну, - Я нервувала. Ти не відповідала на дзвінки.
- Забула, напевно, телефон у Павла вдома, - знизала плечима мавка.
- А, Павло й тобі привіт, - кивнула хлопцю Настя. - Ви вирішили прогулятися по лісу?
-Так, а звідки ти дізналася? - з подивом запитав Павло.
- Ви на одяг звій гляньте - всі в землі.
- Не думала, що так запацюримся. Напевно, потрібно переодягнутися, - замислившись сказала Настуся.
- Вам би не завадило. Павло, ти сьогодні тут залишаєшся?
- Якщо Огняна дозволить. Додому мені йти далеко, а машина залишилася доволі далеко.
- Точно, машина, - вигукнула Огняна осяяна згадкою. - Я зовсім про неї забула. З нею ж нічого не станеться? - звернулася мавка до юнака.
- Не хвилюйся все буде в порядку, - заспокоїв юнак мавку.
Хоча насправді він був не впевнений що все буде в порядку.
- А як так взагалі вийшло, що автомобіль стоїть десь далеко? - задалася питанням Настя.
Вона з підозрою дивилася на пару відчуваючи, що їй кажуть не всю правду.
- По лісу до мене додому було ближче чим до машини, - відповіла Огняна.
- А-а, зрозуміло, - протягнула Настя.
Це вона могла зрозуміти. Так вже склалося, і Настя про це чудово знає, що Огняна набагато краще орієнтується по лісу ніж по місту. Здається вона може вивести в будь-яке місце з лісу і в лісі. Потрібно лише попросити. Так що її слова були б дивними для кого завгодно, окрім самої Огняни.
- Так мені можна залишитися у тебе? - як ні в чому не бувало запитав Павло.
- Та можеш залишатися. Диван у твоєму розпорядженні, - махнула рукою в напрямі того самого дивану Огняна.
- Як вже все так склалося, - позіхнула Настя - я йду спати, а ви як хочете. Доброї ночі.
- Доброї ночі, - відповіли на два голоси Настусі.
Настя пішла до своєї кімнати, а дівчина з юнаком з полегшенням легенько розсміялися.
- Не думала що вона буде тут, - тихо сказала Огняна.
- Я вже точно цього не очікував. У тебе гарна подруга. Турбується за тебе.
- За це я її і люблю.
Сьогодні день був насичений для всіх і дім швидко поринув в сни.
За вікном сяяв місяць. Настя спала в маленькій кімнаті міцно притискаючи до себе подушку. Огняна ж куталася в ковдру й спала скрутившись в компактний клубочок. Її довге волосся світлими стрічками розкинулося по подушці.
Павло спав вкритий синім пледом на маленькому дивані й бачив у снах тіні сьогоднішніх подій. Йому снився танок мавок, а поруч з ним була його кохана.
А далі... А що було далі?
Кохання, пригоди, нові зустрічі, весілля чи розставання? Може знайомство з ріднею чи університетські проблеми. Або нічого з цього.
Що було далі...
Може нам і не потрібно знати, що було далі?