Глава 12

Вранці Павло прокинувся від дзвону будильнику. Він грав на телефоні у хлопця і Павло швидко вимкнув його, щоб не розбудити дівчину. Хоча, здається, він міг би розбудити й пів будинку. Через декілька годин прокинулися вже всі. А Огняна не прокинулася. Ні через годину, ні через дві.

На годиннику був полудень, а мавка все ще спала.

І це викликало тривогу.

Павло намагався її розбудити, але вона ніяк не реагувала на всі його спроби.

Настусі він сказав, що Огняна у нього і дівчина більше може не турбуватися про дівчину. Хоча сам хлопець починав потроху панікувати. Що робити? Він не знав.

Павло вирішив - якщо Огняна не прокинеться до вечора - він викличе швидку.

Час йшов, с кожною хвилиною шкіра дівчини бліднішала все сильніше, аж поки не стала зовсім блідою. А потім... Потім сталося щось дивне.

Хлопець з подивом дивився як на шкірі дівчини розцвітають білі візерунки.

Спочатку він не повірив своїм очам. Ці білі лінії були ледь помітні на блідій шкірі дівчини. Спочатку були ледь помітні, але з часом набирали кольору все більше виділяючись на шкірі.

Хлопець турбувався за Огняну, він не знав що відбувається, не знав що робити, але побачивши білі візерунки с ніжністю посміхнувся.

- Так це все ж таки ти, - прошепотів він. - А я сумнівався. Ти ж сказала - уві сні всі виглядають не так, як в реальності. А ти майже така ж. Твій голос я впізнав відразу, кохана моя. Що ж з тобою відбувається, мавка моя кохана?

«Мавка, - подумав він, - лісове створіння. Може тобі потрібно до лісу? Чим я можу допомогти тобі, мила моя?»

Йому так не хотілося втрачати тільки знайдене кохання, але лікарю її показувати точно було не можна. Тільки не в такому стані. Зараз дівчина не виглядала звичайною людиною. І хлопець прийняв єдине правильне рішення - відвезти дівчину до лісу. Ближче до природи.

Саме зараз він був найбільше радий тому, що в нього є автомобіль. Та навіть так, йому ще потрібно було дістатися до нього.

Це було складно, але Павло зміг це зробити. Він поклав Огняну на заднє сидіння автомобіля й вкрив її пледом. Дівчина дійсно виглядала хворою.

На годиннику вже було майже сім коли хлопець дістався дорогою до лісу. Що робити далі він не знав. Він просто сподівався, що дівчині стане краще. Сподівався, що все зрозумів правильно, що знайшов всю інформацію і вона була правильною. Що дівчині стане краще.

Він сидів з дівчиною на колінах. Спиною він обперся на стовбур дерева і тримав дівчину у своїх обіймах.

Мавці нібито ставало краще. Шкіра більш не була такою блідою, але вона продовжувала спати.

На вулиці було вже прохолодно і хвороба Павла нагадала про себе, та він намагався не звертати уваги на власні проблеми. Зараз він набагато більше турбувався про дівчину.

Пройшло вже декілька годин після того, як Павло привіз Огняну до лісу. Вечоріло. В лісі ніч наступає раніше ніж в місті, сонце зайшло і на небо почав підійматися місяць.

Ліс навколо шумів. Дерева скрипіли своїми вітками, шурхотіли тварини у своїх нірках, десь далеко було чутно дзвін води.

Дихання мавки збилося, повіки затремтіли і вона відкрила очі. Сонним поглядом роздивилася навкруги, а потім зрозуміла що відчуває на собі чужі руки. Вона, ще не зовсім розуміючи, що відбувається, спромоглася підвестися на ноги, але її лише сильніше притисли до себе руки Павла.

- З тобою все в порядку? - занепокоєно спитав він тихим голосом майже на вухо дівчині.

По її шкірі пройшлися мурахи і вона скинула з себе сонне ціпеніння.

- Так нібито. А що ми тут робимо? - також тихо спитала дівчина.

Вона була спокійною, все ж таки в лісі їй нічого і ніхто не може нашкодити, та раптом помітила свої руки. На них біліли такі кохані нею візерунки. Візерунки які ніхто не повинен бачити. Вона швидко сховала руки під пледом сподіваючись, що візерунки з’явилися тільки зараз.

- Можеш не ховати. Я їх вже бачив. Вони тобі дуже пасують особливо ті, що на щічках. - м’яко сказав Павло.

- І ти не будеш навіть питати звідки вони з’явилися?

- Не буду, якщо ти не хочеш. Тим паче що я вже доволі багато про них знаю.

- Знаєш? - перепитала мавка.

- Так. Ти ж вже так довго приходиш до мене у сни. Невже я міг тебе не впізнати?

Вона приходить до нього у сни... Ці слова крутилися в голові мавки. Є тільки один чоловік до якого вона приходить у сни. Той самий хлопець з темними очима і м’якою посмішкою. Той з ким вона так багато часу говорила про все на світі, той хлопець очі якого, ще зовсім недавно, блищали від сліз. Той хто чекав на неї. Той в кого вона закохалася.

Це все був Павло?

Мавка, несподівано навіть для себе засміялася.

- Чому ти смієшся? - с подивом запитав Павло.

На губах у нього поселилася лагідна посмішка.

- Так це був ти! А я думала, що ніколи з тобою не зустрінуся. Я думала, що закохалася в двох хлопців одночасно. Як гарно, що це все був ти, - розсміялася Огняна, а потім обійняла хлопця міцно до нього притискаючись.

- Я також тебе кохаю, - тихенько прошепотів Павло на вухо мавці.

Хлопець посміхаючись притискав до себе кохану дівчину, вона сховала почервонівші щічки у нього на грудях. І зараз вони були дійсно щасливі.

Плед розкинувся синім полотном у їх ніг, а на небі повільно підіймався місяць.