Глава 11

- Як він там? - спитала Огняна наступного дня на навчанні.

Трохи іронічно те, що вони знову розмовляли на парі з філософії. Хоч Огняна і любила цей предмет - на ньому було набагато простіше загубитися серед людей.

- З ним все добре, не хвилюйся. Могло бути й краще. Він попросив купити йому ліки. Тож сьогодні я знов піду до нього, - відповіла Настуся, а потім тихенько додала. - Або не я.

Цього Огняна вже не почула.

- Це добре. Те, що він в порядку.

Огняні хотілося його побачити. Чомусь вона вже не була так впевнена в своїх бажаннях. Вона хвилювалася за хлопця. І їй було трохи ніяково за те що вона його не відвідала під час хвороби. Та вона не дозволяла собі про це думати занадто довго.

Вона викинула такі думки зі своєї голови і була спокійна аж до закінчення пар. А потім це змінилося.
Прибігла схвильована Настуся і віддала Огняні ключі від квартири.

- Сходи до Павла сьогодні ти. Адресу я тобі вже скинула. Я не зможу, мене затримують в університеті, я ж староста. Ось ліки - віддала мавці пакунок,- там все, що він просив. Сходиш? - вона склала руки в молитвеному жесті.

- Сходжу, - ще не зовсім усвідомлюючи те що відбувається відповіла Огняна.

- От і добре, - посміхнулася Настутя. - Тим паче ти і так хотіла його провідати. По тобі видно. Мені вже потрібно йти, - сказала Настя і клюнула Огняну в щоку. - Потім мені все розкажеш, - додала вона.

Огняна на декілька секунд застигла в спробах зрозуміти, що тільки що сталося? А потім, зітхнувши, дістала з сумки телефон. І так, там вже була написана адреса Павла. Тільки от і вулиця і будинок були зовсім невідомі для Огняни. І як вона туди добереться?

Огняна вже передчувала які складнощі принесе їй цей шлях. Що зробити, вона зовсім не орієнтувалася в місті. І мапи не завжди допомагали. Але робити було нічого і дівчина відкрила мапу міста на телефоні вбиваючи адресу Павла в пошукову систему.

Це було складно, але вже за сорок хвилин Огняна досягла своєї мети.

Вона опинилася перед високим багатоквартирним будинком. Перед під’їздом стояли лави, на клумбах - квіти. Неподалік, на дитячому майданчику, бігали діточки. Сама будівля була доволі новою і склалося відчуття, ніби деякі квартири досі пустують.

І десь тут, на третьому поверсі, живе Павло.

Огняна прослизнула в під’їзд слідком за жіночкою, що відкрила двері, а потім прослідкувала на третій поверх. В цьому домі було світло та чисто. Все навколо нібито дихало новизною, хоча за деякими деталями було помітно, що людей тут живе доволі багато.

Огняна стала перед дверима до кватири.

«Тридцять четверта, - прочитала дівчина на дверях, а потім подивилася на адресу в телефоні. - Так, тридцять четверта».

Огняна подзвонила в двері, але їй ніхто не відповів. Тож вона дістала свій ключ. Вона почувала себе трохи ніяково, так просто заходячи в чужу квартиру, але вибору в неї не було.

«Віддам йому ліки і відразу піду» - вирішила дівчина.

Вона зайшла і опинилася в невеликому коридорі. Дівчина зняла зі своїх ніг босоніжки, та не стала взувати капці. З коридору був прохід до трьох кімнат і Огняна не знала в яку їй йти.

- Настя, це ти? - почулося запитання з кімнати навпроти.

«Ось і підказка» - посміхнулася про себе дівчина.

- Не зовсім Настя, але ліки я принесла. Можна зайти?

- Так заходь, звичайно.

Дівчина зайшла в кімнату Павла. В ній було не багато меблів. Ліжко, шафа стіл з комп’ютером та комп’ютерним стільцем. Пусті полички на стіні. Затишку та індивідуальності кімнаті додавали постери музикальних груп на стінах. Огняна ці групи не знала.

Хдопець лежав бв ліжкі. Він був трохи блідим на вигляд, хоч щоки його й червніли від високої температури. Очі були червоними - в них полопалися капіляри. Хоча навіть так він посміхався й викликав прилив ніжності своїм виглядом.

Огняна на декілька секунд зупинилася, не знаючи куди себе подіти, а потім присіла на стілець, що стояв біля ліжка.

- Куди мені покласти твої ліки? Чи може тобі щось потрібно випити зараз?

- Віднесеш на кухню? Двері наліво, - уточнив хлопець.

Огняна пішла відносити ліки на доволі простору, світлу кухню.

- Я думав, що ти прийдеш ще вчора, але ти не прийшла, - трохи голосніше продовжив хлопець.

- Так вийшло, - спокійно відповіла дівчина з іншої кімнати, а потім запитала - Тобі щось принести?

- Водички, якщо не складно.

- Не складно, я ж прийшла заради того, щоб допомогти тобі вилікуватися.

- Тоді посидиш, поговориш зі мною ще трохи? Це точно допоможе мені вилікуватися, - запевнив Павло мавку.

- Посиджу якщо потрібно, - погодилася мавка.

Вона вже й забула, що хотіла швидко віддати ліки Павлу і підти додому.

- Просто одному тут зайнятися зовсім нічим, лежу сумую дні на проліт. Давай просто про щось поговоримо.

- Наприклад про плакати на твоїх стінах, - обрала найбезпечнішу тему Огняна.

- Можно і про це, - погодився Павло.

Він розповідав про досі невідому дівчині групу, а потім спохватився і сказав.

- Та що я розповідаю? Ми ж фільм про них можемо подивитися. Увімкни, будь ласка. Він у мене в закладках є.

Дівчина увімкнула фільм на комп’ютері, а потім хлопець сказав:

- Лягай до мене. Тут значно зручніше й міста навіть на чотирьох буде достатньо.

Постіль у хлопця була дійсно королівських розмірів і дівчина погодилася. Вона й сама не розуміла, чому не може відмовити цьому хлопцю.

Дівчина лягла далеко від Павла з самого краю. Постіль була зручна і Огняна поступово змогла розслабитися. Мавка не дуже любила документальні фільми, але цей їй, здається, подобався. Нарешті з її голови пішли тривожні думки.