Глава 5

Хто така Настуся? Краща подруга Огняни. Єдина подруга Огняни.

Вони познайомилися ще в школі. Настусі відразу сподобалася дивакувата дівчинка. З нею соромилися говорити хлопці і заздрили її красі дівчата. Чи може просто не зійшлися характерами. Хто знає як там було насправді. Але Настуся думала саме так.

Зовсім одна Огняга також не була, вона не була ізгоєм, але на фоні інших її відлюдкуватість була помітною. Тому Настуся вирішила стати її кращою подругою.

Сама Настуся легко сходилася з людьми, завжди посміхалася та багато говорила, але справжніх подруг, тих кому хочеться відкрити душу, в неї також не було. Напевно через те, що вона рідко виходила на прогулянки. Була потрібна вдома. Повинна була за сестрами доглядати. Але с Огняной виходити кудись разом було майже непотрібно і підтримувати дружні стосунки було доволі легко. Напевно, саме тому їм вдалося зберегти свою дружбу.

Вони були подругами от уже упродовж довгих семи років і тому Настуся не могла не помітити, що з Огняною відбувається щось дивне. І так не дуже балакуча подруга стала зовсім тихою. А на всі питання лише відмовчується.

Тому Настуся прийняла вольове рішення: “Якщо так буде продовжуватися й далі - я сама дізнаюся в чому справа”.

Огняна ж в цей час спала. І бачила тихий прекрасний сон. Дерев'яний будиночок, квітнучі трави і тепле сонце над головою. І те, що змусило її злякатися: той самий хлопець.

Знову.

Третю ніч поспіль.

Вона швидко покинула сон, але повернулася. Не змогла повірити власним очам. А він знову її не впізнав. Це було вже знайомим і мавка трохи заспокоїлася. Все йшло як завжди.

Цієї ночі вони багато говорили. Говорили про їх життя, реальне життя. Звичайно ж вона не розповіла всієї правди, але дізналася що він дуже любить співати, дуже любить музику.

- Я обов’язково тобі заспіваю, якщо ми ще зустрінемося, - пообіцяв він дивлячись дівчині в очі.

Його приємний, низький голос огорнув її серце теплими обіймами, та вона лише сумно посміхнулася у відповідь. Не згадає.

Прокинувшись вона довго думала про те що потрапила, знову, в його сон. Чому так сталося? Вона не розуміла. Це лякало, це викликало подив.

Так пройшло ще три ночі. Вона поверталася у сни хлопця кожної ночі. Не змогла потрапити ні до кого більше. Тільки його сни.

Огняна намагалася вийти з його снів в сни інших людей, але як тільки виходила з них - потрапляла в пітьму, що панує в її голові замість снів.

Вона спробувала багато різних способів потрапити в сни інших людей, навіть ті, які раніше вважала зовсім дивними. Намагалася зрозуміти чому сталося так, як сталося?

Єдина причина що вона могла згадати - це спосіб у який вона потрапила у сни цьтого хлопця вперше. Те, як її затягнуло у пітьму, те як глибоко її затягнуло. Власний страх опинитися на зворотному боці світу і зостатися там на віки.

Її страхи виявилися не такими вже й пустими, нехай і замість потойбічного світу - сни одного конкретного хлопця.

Вона навіть звернулась за допомогою до своїх сестер-мавок, та вони нічим не змогли допомогти. Самі вони майже не спали й ніколи не мали таких проблем. Допомогти вони зможуть лише на наступний повний місяць. Через три тижні. Та й в цьому є сумніви. Доки що з цією проблемою їй доведеться розбиратися самостійно.

Огняна навіть хотіла перестати спати взагалі, та в неї не вийшло. Все ж таки вона занадто людина.
А потім мавка просто змирилася. Навіть почала знаходити якесь задоволення від зустрічей. Почала прив’язуватися до хлопця зі світу сновидінь.

Йому часно снилися гарні сни. Теплі, світлі та затишні. В такі ночі вони говорили про все на світі. Про все що спаде їм на думку. Частіше за все вони говорили про музику. Це були сни які змушували дівчину посміхатися. Декілька разів йому снилися жахи.

Такі як цієї ночі. І так само як і в минулі рази мавка ховає хлопці від його страхів. Так само його голово лежить на її струнких ногах. А вона співає йому колискову, дарує спокій його душі.

- Ой лю-люлі-люлі,
Налетіли гулі,
Налетіли гулі,
Та й сіли на люлі... - ніжно плине пісня мавки.

Страхи більше не наздоганяють хлопця. Сон стає спокійнішим, а мавка все співає свою лагідну пісню. Сьогодні Огняна дозволяє собі трохи більше ніж завжди. Вона торкається до його волосся, кінчиками пальців, ледве торкаючись. Вона давно цього хотіла.

Його курчаве волосся виявляється на диво м’яким й розривати цей вкрадений дотик зовсім не хочеться. Та хлопець відкриває очі і Огняна відсмикує свої неслухняні пальці.
Хлопець посміхається, а сон стає дійсно світлим.

Їм тепло разом. Вони стають дедалі блищими з кожною зустріччю. Це змушує мавку сумувати. На цьому острові спокою легкою біллю віддається знання про те, що в реальності вони ніколи не зустрінуться.

З цим хлопцем вона буде бачитися лише уві сні.