Глава 2

День пройшов весело. Сповнена енергією Огняна відповідала на заняттях, заробляла бали, весело щебетання з однокурсниками. Жартувала і сміялася. Але знову була вимушена відмовити своїй подрузі в зустрічі та в нічній прогулянці. Виправдалася якоюсь дурницею. Настуся може й не повірила, але промовчала. 

Сьогодні дівчина йшла до родичів.

Настала ніч і Огняна почала робити дивні для інших, але такі звичні для себе, дії. Вона одягнула довгу білу сорочку, розпустила своє чудове світле волосся, розчесала його дерев’янним гребінцем, а на шию одягла коралі з червоного намиста. А потім вийшла з дому.

Вулицю освітлював лише повний місяць вгорі. Ніч була світла. Але Огняна не боялася, що її помітять. Вона не виходила на вулицю. Вона йшла ледь помітною стежиною від свого будинку. До лісу.

До озера, що згубило в своїх обіймах немало душ. Босими ногами вона ступала по прохолодній вогкій землі. Невдовзі трава обійняла її стопи. Вона ніби горнулася до дівчини, м’яко торкаючись п’ят.За спиною дівчини не залишалося слідів.

Йшла вона не довго. Лише десять хвилин в неї зайняв той шлях, що у звичайної людини відійняв би годину а може й більше. Біля озера її вже чекали.

Десяток дівчат, схожих, та все ж таки різних. З довгим волоссям, темними, неначе прірва очима, різкими рисами обличчя. Всі низького росту, стрункі та гарні. З зеленим волоссям та вкритою білими візерунками шкірою. Такі гарні...

Але якщоб хтось побачив їх зі спини, він би завмер від жаху. На спинах дівчат не було шкіри, не було м’язів, лише білі, відполіровані часом, вітром, кістки.

По Огняні пройшлася хвиля перетворення. Її шкіра стала світло зеленою, покрилася білими візерунками, волосся стало зеленим та більш жорстким, а очі перетворилися на темні прірви.

- Ти прийшла, сестро. Знову така слабка. Знову намагаєшся буди людиною? - гучно спитала одна зних виступивши вперед.

Вона дивилася на шкіру Огнями. Візерунки не її шкірі не сяяли як у інших, не виділялися так яскраво а були просто наче білі ниточки шрамів. Лише краплі справжньої сили. 

В очах мавки горів вогник гніву.

- Я виросла серед людей, сестро. Я звикла бути такою, - з гідністю відповіла Огняна.

- Тому ми тебе й зневажаємо, - продовжила розмову дівчина.

- Годі, сестро, - зупинила її інша. - Та в чомусь ти права. Огняно, ти ж знаєш, ми не зі зла це говоримо. Ми боїмося за тебе. Ти одна з нас, ти мавка. Лісова істота, а живеш серед людей. Ти слабнеш. Ти вже слабша ніж будь-яка з нас. Не можеш користуватися своїми здібностями в повну силу, - говорила м’яко друга мавка.

Але Огняні чомусь стало дуже прикро. Неначе голка проткнула її серце й гіркий присмак з’явився в її роті.

- Нічого подібного. Я точно не слабша за вас.

Повний місяць піднявся над землею й освітив поверхню озера. Пробила дванадцята година.

Огняна завмерла й глибоко вдихнула повітря. 

Її заполонила тепла, в’язка енергія лісу. Наповнила її до самого серця і закликала до дій.

- Настав наш час, сестри, - стиха промовила найстарша мавка.

Її голос тихим вітром пронісся понад землею, викликав тишу, яка через декілька миттєвостей розірвалася тихою музикою.

Музика лісу закликала до танку і ніхто з мавок не був в змозі чинити їй опір.

Мавки стали до танку. Срібний місяць огортав їх, прокладував їм дорогу по воді спокіного, нічного озеру. А дівчата співали:

“Ой  вигляни,  срібний  місяцю,
 Із-за  хмароньки,
 Бо  повинна  вийти  з  води
 Сестра  русалонька.
 Розпрощалась  вона  з  світом,
 Моя  мила,
 А  сьогодні  повинна  вийти,
 Бо  зелена  неділя.”

Ой, біда тому хто побачить цей танок. Не зможе він вийти з нього. Зітре свої ніженьки, засліпить свої оченята. Не зможе вийти з цього танку. Не відпускають мавки свою здобич з рук. Тільки не сьогодні, тільки не на повний місяць.

Вітер шелестить, лунає чудова потойбічна музка. Мавки сміються, плескаються водою стоючи на ній в центрі озера, танцюють та співають.

А потім сидять на камінні, розчесують одна одній волосся дерев’яними гребінцями. Обмінюються коралями й розповідають історії, від яких кров стине в жилах. А вони сміються. Неначе п’яні.

І так до самого світанку.

А після, мавки розстануть в повітрі, счезнуть. Огняна залишиться сама і скидаючи з себе чари цієї ночи, знову стаючи людиною, повернеться додому. Ступаючи босими ногами по ранковій росі, та тримаючі в руці нові коралі.

В неї залишилося лише кілька годин на сон.

Вранці до університету.