Розділ 7

Підібгавши під себе лапки, щоб було тепліше, Білосніжка сиділа на кухонному підвіконні та уважно спостерігала за всім, що відбувалося за вікном. Дорогою весь час проїжджали шумні автомобілі періодично освітлюючи її світлом своїх фар. Проте на них міська кішечка навіть не звертала уваги. Вона уважно вдивлялася в освітлений вуличними ліхтарями тротуар, придивлялася до кожного темного силуету, який з’являвся. Артема, чомусь, не було незвично довго. Білосніжка не могла зрозуміти, як він міг порушувати її звичний розпорядок дня.

Раптом її погляд впав на високу, струнку постать у червоній картатій сорочці та з такою знайомою кучерявою головою. Ну нарешті! Білосніжка м’яко зістрибнула з підвіконня, пішла до вхідних дверей, та всілася там спостерігаючи за ручкою.

Артем з нетерпінням дістав з кишені ключа та запхнув його до замкової шпарини. Ще трішки і він нарешті буде вдома. Переступивши поріг, та закривши за собою двері Артем на мить застиг. В коридорі непорушно сиділа кішка, і не зводила з нього своїх хижацьких очей.

- Ну ти й налякала мене, Білосніжко. – сказав Артем, скидаючи взуття – Невже скучила за мною?

Раптом кішка розвернулася, як здалося Артему занадто театрально, і піднявши хвоста покрокувала до кухні. Підійшла до своєї тарілки, поклала на неї свою білу, пухнасту лапку і знову підняла погляд на хлопця.

- Ну звісно. Який же я наївний – Артем зняв рюкзак, та почав в ньому щось шукати. – Ти вибач, я сьогодні запізнився трішки. Але дивись чим я з тобою сьогодні поділюся.

Хлопець показав кішці  пляшечку вершків, яку він купив, щоб додавати до своєї вранішньої кави. Він обережно насипав в тарілочку її улюбленого корму, а у відсік для води налив вершків.

- То що, мир? – у відповідь Артем почув задоволене мурчання. Прийнявши це за схвальну відповідь хлопець переодягнувся та пішов у душ, про який він мріяв весь робочий день.

Ніби знову народившись, Артем швиденько зробив собі розчинної кави, додав вершків та сів за ноутбук. Білосніжка відразу заскочила йому на коліна, трансформувалася в білу, пухнасту хмаринку та вдоволено замуркотіла. Отже мир.

На моніторі з’явилося сповіщення. Повідомлення від Рудика. Артем відкрив його, та обхопив руками теплу чашку смачної кави.

Rydui_lys: «Пане Артеме, варто було виїхати в місто і все? Стали великим цабе. Забули бідного Рудика»

Lepetitprince: «Олеже, вибач. Останнім часом я або працюю, або ж сплю. Важке життя міського жителя»

Rydui_lys: «Ти мені пожалійся ще. Я сьогодні пів дня огород сапав, а потім сіно перевозив. Це звісно не каву варити та прекрасну дівчину виглядати»

Lepetitprince: «Та досить тобі вже. Не набридло ще?»

Rydui_lys: «О, повір. Діставати тебе ніколи не набридне. Хоча, звісно, віртуально робити це не так приємно.»

Lepetitprince: «Пане Рудику, мені здалося чи Ви сумуєте за мною? А як же сестра? Її діставати не пробував?»

Rydui_lys: «Ой! І не згадуй. Ти б бачив її засуджуючий погляд, коли вона побачила нашу колекцію банок в Барлозі. Проте варто було їй знайти твою бібліотеку у валізі, то все. Від книг не відірвеш. А коли я відпускаю якісь жарти в її сторону, то вона відразу кидає в мене тими банками. І робить це дуже влучно. Бачив би ти зараз мій синець на лобі.»

Lepetitprince: «Ахахахахахаах. То може вона перевиховає тебе, і коли я повернусь мене зустріне вже зовсім інший Рудик?»

Rydui_lys: «Скоріше ти повернешся на похорон Рудика.»

Lepetitprince: «Ну все Олеже. Мені завтра вставати рано. Тож добраніч. Тримайся там.»

Rydui_lys: «Ех. Знову ти мене кидаєш. Гарних снів з чарівною мавкою»

Lepetitprince: «Йди в дупу!»

 Артем заліз в ліжко і обійняв Білосніжку, яка відразу ж заскочила до нього. Йому зовсім не подобалось, що хтось незнайомий чіпає його книги.

***

Задзвонив будильник. Артем встав, потягнувся, боляче вдарився мізинцем об ніжку ліжка, умився, зробив каву, нагодував кішку, вийшов з квартири. Ранкові ритуали проходили на автоматизмі, і це не дуже подобалося хлопцю. Він надягнув навушники, сьогодні James Blunt співав про те, як зустрів чарівну незнайомку в метро. Через деякий час Артем уже стояв біля смарагдових стін та великого кавового зерня над входом. Хлопець ввійшов, над дверима заграли дзвіночки. За стійкою знову сидів Сашко, і знову з сонними очима.

- Доброго ранку. Ти знову провів ніч в гарній компанії?

- Не повіриш, але ні – потягнувся Сашко – Всю ніч був вдома.

- То чому ж ти знову помираєш? – юнак увімкнув кавову машину.

- Артеме, я такий серіал знайшов. Це просто щось – Сашко дістав чашку, поставив поряд з Артемом і благально подивився на нього – А які там персонажі, не відірватися просто. Там був один поляк, Олеком звати, ти б його бачив. Просто ідеал чоловіка.