Розділ 6

- Що ж, панове, гарно попрацювали сьогодні – пан Богдан, нарешті, змінив табличку «Відчинено» на «Зачинено», і хлопці полегшено видихнули – Завтра чекати вас так же рано, як і сьогодні?

- Думаю це більше залежить від моєї кішки, ніж від мене – посміхнувся Артем.

- Ну а я скоріше за все запізнюсь, тож заздалегідь прошу пробачення – сказав Сашко, швиденько направляючись до виходу.

- Е ні, пане Олександре – раптом роздався суровий голос старого – Якщо запізнитесь, то цілий день працюватимете безкоштовно.

- Не очікував такої жорстокості від Вас – Сашко зупинився біля дверей і на його обличчі з’явилася широка посмішка – Доведеться ставити з десяток будильників. А я думав, що сподобався Вам.

- Ех, Сашко, з такою нахабністю ти далеко підеш – посміхнувся пан Богдан – Ну або ж, отримаєш від когось на горіхи.

- Чому ж «або»? Отримавши на горіхи, я точно піду якомога далі.

- Ну добре, хлопці, - розсміявся пан Богдан - ідіть відпочивайте, а завтра в мене для вас буде цікава пропозиція.

- Ого, інтрига. Тоді я точно прийду раніше – Сашко відчинив двері і нарешті вийшов на вулицю – Добраніч, пане Богдане.

- Добраніч, панове – відповів старий, зачиняючи двері.

Артем глибоко вдихнув. Після робочої зміни, літній вечір мав особливо приємний аромат. Місто освітлювалося м’яким світлом вуличних ліхтарів та різноманітних яскравих вивісок. Артем на мить заплющив очі. Гомін людей, що проходили повз, змішувався з шумом проїжджаючих автомобілів та теплим вітром, який шелестів у кронах дерев. Це був голос нічного міста, який просто обожнював хлопець.

- То як ти ставишся до того, щоб випити трішки пива перед сном? – раптом озвався Сашко.

- Тобі хіба не хочеться спати? – здивувався Артем – Ти ж зовсім не спав минулої ночі.

- Якщо чесно, цілий день аж помирав, так хотілося. А варто було зробити крок за поріг кав’ярні, і сонливість миттю кудись щезла.

- Ну що ж, - пожав плечима Артем – декілька пляшечок після роботи – то святе.

- Оце я розумію – задоволено посміхнувся Сашко і хлопці  швидким кроком направились до найближчого супермаркету.

Через декілька хвилин Сашко з Артемом вдоволено крокували до дитячого майданчику в тихому дворі, тримаючи в кожній руці по пляшці прохолодного, ягідного blanc-у.

- А хіба можна пити на дитячих майданчиках? – сідаючи на гойдалку, запитав Артем.

- Артеме Панасовичу, вечір і так душний, а тут ще й Ви – Сашко влігся на лавку – Звісно не можна, але саме цим вони й приваблюють.

- Взагалі-то я не Панасович – хлопець відкрив пляшку і зробив перший ковток п’янкого, ягідного напою.

- Артем Панасович – мій класний керівник зі школи. Максимально нудний чоловік. І ти мені його зараз дуже нагадуєш – Сашко припав до blanc-у, а коли відірвався, то пляшка була вже наполовину порожня – Зроби великий ковток, розслабся і подивись туди.

Хлопець показав рукою на небо, яке було всипане сотнями зірок. Сашко не зводив з них зачарованих очей, проте Артема ця картина не вражала. Він теж любив зорі. Літніми ночами хлопець часто лежав на плитах, і таким же зачарованим поглядом, який зараз був у Сашка, спостерігав за небом. Проте тоді воно було вкрите не сотнями, а мабуть, мільйонами зірок. Це було справді чарівне видовище. В місті Артем ніколи не бачив такого неба. Казали, що все це через вуличне освітлення.

- Ягідний blanc, майданчик, зорі. Пане Олександре, це що побачення? – засміявся Артем і зробив декілька великих ковтків.

Сашко раптом піднявся з лавки на якій ліниво лежав. Поставив пляшку на землю і, з серйозним обличчям, сів на гойдалку поряд з Артемом.

- Я не знав як тобі сказати – почав хлопець незвично тихим голосом – Насправді я влаштувався в Кавове зерня лише через тебе. Колись я зайшов в кав’ярню і побачив за стійкою хлопця у вогняно-червоній, картатій сорочці. Не знаю чи ти мене пам’ятаєш, але тоді я ледве не втонув у твоїх таких теплих, карих очах. В мене насправді немає ніякої потреби в грошах, я влаштувався на роботу, лише, щоб бути ближче до тебе. Але твоя сьогоднішня історія про таємничу мавку змусила мене заздрити тій дівчині. Скажи Артеме, в мене є якийсь шанс?

Артем сидів, не розуміючи, що відбувається. Він не знав, як поводитися в подібній ситуації. Хлопець швиденько осушив свою пляшку і подивився на Сашка. Його очі були все ближче і ближче. Коли Артем побачив, як в них відображаються зорі, його щоки запалали. Хлопець підскочив, ненароком перевернувши Сашкову пляшку.

- Вибач, мені здається пора вже – запинаючись промовив Артем – Кішку годувати треба, та й на роботу завтра.

- Артеме Панасовичу, бачили б Ви своє обличчя – раптом голосно розсміявся Сашко – Заспокойся, жартую я. Ти не мій типаж. Мені не подобається твій кадик.

- Знаєш, з одного боку мені соромно, що я повівся, а з іншого, я вражений твоєю акторською грою – засміявся Артем, сідаючи на лавку.

- Пиво шкода – Сашко засмучено дивився як повільно розливається ягідна рідина – Думаю, щоб відшкодувати його ти маєш мені розповісти чим закінчилася історія з мавкою.

- Так ось нащо ти мене позвав – посміхнувся Артем.