Самотній король

Атмосфера лісу на узлісі гір чарувала всіх гостей, та лякала жителів. Лякались не звірі а чарівні створіння що змушені були ховатись від непроханих гостей.

Ті не тільки приходили без запрошення, а ще й псували рослини. Дух лісу не міг нічого вдіяти і був змушений спостерігати за муками своїх піданих.

"Я корінням чую, вони тут не з добрими намірами, щоб їх вітром здуло!" — Його не покидав запал злісті.

Струмок був наповнений кристально чистої води, він не замерзав та заспокоював думки всіх хто слухав його. Його дух насолоджувався увагою людей, якщо вони не топлали його а велисе чемно, він дарував їм свої пісні, що насичували їх душі.

"Так, саме так, думайте про те наскільки я прекрасний" — Всі духи що жили в лісі та біля нього важали, що той надто самозакохвний.

Птахи, що сиділи тут на деревах та гнездили свої гнізда співали лише тихі пісні своїм чаруючим голосом. А рано вранці на сході сонця співав лише соловейко окрім його голосу панувала лише тиша, а коли він замовкав починали співати інші птахи втихаючи лише під вечір даючи цвіркунам можливість проявити себе.

****

Слава лісу покинанула межі країни і дійшла і до сусідніх. Саме там король країни (востока) снілав насамоті. Запашна їжа, як і вишукана музика, як аристократи що оточували чоловіка не забирали його самотності.

Всі люди, що оточували його носили маски щирості, та не були щирими. Вони посипали Короля сотнями компліментів, та росхвалювали кожен йогг рух і дію. Піданні памятали того минулого Колоря, що був тераном і захоплювались його милосердним сином, та побоювались за свої голови.

Корось з дня в день почував себе тільки гірше. Книги більше не цікавили його, а щодені справи не займали так багато часу. Війни і Мисливство, що так цікавили його батька були (отвратітельні) для нього.

Більше за самотність Король ненавидів лише свою (отраженіє) у зеркалі. Таке саме мідне волося як і у його батька, такіж скули, такий самий ніс відрази не викликвли лише очі - зелені, а не ті що дивилися на нього з холодом і зневагою.

Чутки про чарівний ліс пронеслися по палацу з стрімкою швидкістю і дійшли до вух короля. Чоловік загорівся ідеїєю послухати пісню того струмка.

****

Король пішов у ліс сам.

Дух лісу почув його добрі наміри, а птахи продовжили привітно співати.

Чоловін все йшов у глибину наближуючись до водойми.

Струмок був радий його вітати, ніхто вже давно не пестив його самолюбство.

Король ліг на розкішну траву і трохи подрімав, а коли прокинувся то все зайшло сонце і цвірчали цвіруни.

Він вирішив піти поплавати тому відправився за струмком дійшовши до озера. Схелившись над водою чоловік побачив у воді свого батька. Чоловік схелився щоб краще зоздивитися обличчя і впав в бездоне озеро.

За незвичайним чоловіком спостерігала мавка і побачивши те як Король упав мавка кинулась йому напоміч.

Королю впердопомгли просто так не перез те хто його батько, і яким могутнім королем він був.

— Хто ти прекрасна дівчина?

— О дорогий чоловіче, я зовсім не дівчина.