Мавка

Тиждень, два...
Скільки часу вже минуло?
Ця дивна історія сталася в одному невеличкому селі:
Через банкрутство, колись знатна й заможна родина Єловіцьких, переїхала до села, у якому вони все ще мали певну владу.
У сімейства були два сини: менший - Домінік: семирічний хлопчик, постійно збігав з дому щоб пограти із сільськими дітьми; старший же -Арон: сімнадцятирічний юнак, зверхній та пихатий , мав красиву зовнішність, але здобув лиху славу тим, що зробив покриткою майже кожну сільську дівчину ...
Якось Домінік привів до маєтку хлопчика: сина одного із селян, він мав хворобливий вигляд. Мати ж прогнала хлопчика, а Арон сказав, мов не гоже йому приносити брудні іграшки додому.
Домініка таке порівняння неабияк розізлило. Тієї ж ночі хлопчик зник, і слід простив. Мати підняла шум, а Арон, який звик спати до обіду, змушений був прокинутися ще о 8 ранку. Дізнавшись в чому річ, він сказав батькові , що немає чого за нього переживати, скоро повернеться , а якщо ж ні - Арон самотужки відшукає брата.
"Ось побачите , я знайду його ще до вечері" - із такими словами Арон  вийшов з дому, гордість взяла своє, й хлопець вирішив довести свою правоту.
Обійшовши все село, заглянувши до кожної оселі, Арон так і не знайшов брата. "Я... та я ж... Щоб я та  й не зміг відшукати якусь дитину..." Хлопець змирився з цим, занадто вже гордий був.
Пішов далі на пошуки. Єдине місце, яке він не перевірив - ліс. Саме там діти любили проводити вільний час. Щойно Арон ступив до лісу - настала темрява: все навколо оповила моторошна атмосфера. Проте юнак не відступився: він будь-яким чином захистить свою гордість та відшукає брата. Чим далі - тим сутінки ставали все темніші. 
" Домінік!" - укотре вигукнув хлопець, зазделегідь знаючи, що ніхто не відповість.
Але сталося наступне: з глибини лісу донісся тихий жіночий голос, що зривався на крик. Хоч наш герой не із шляхетних, проте вирішив допомогти незнайомій власниці голосу. Щось у ньому, цьому голосі, не давало йому спокою; він ще ніколи не чув такої високої тональності, голос манив його до себе. 
... Звук не стихав, і хлопець кинувся йому навздогін.
Ось яка картина йому відкрилася: пуста галявина та розпалене багаття, а біля нього - дівчина. Та ще й яка: довге чорне волосся вкривало спускалося доходило до колін, яскраво-зелені очі мерехтіли серед темряви, постать її була дещо похилою, але це аж ніяк не псувало тієї вроди, статура - худорлява  та білий, дещо блідий колір шкіри.
Було щось дивне в тому образі, проте хлопець, зачарований красою незнайомки, не помітив цього.
Арон підійшов до дівчини та спробував заговорити, а пошук Домініка став чудовим приводом для зав'язання розмови. Дівчина не сказала ні слова, вона взяла юнака за руку та потягнула його до кінця лісу, втім, Арон не дуже то й був проти.
"Так десь тут ти бачила хлопчика?"- дівчина кивнула.
"Де ж він міг подітися?" - з невеликим роздратуванням мовив юнак.
"Озирнись" - вперше подала голос його супутниця.
Там, позаду хлопця, в самому кінці лісу, стояв колодяць.
"Звідки йому тут взятися?!" - здивовано сказав хлопець.
Дівчина ж нічого не відповіла, проте на її обличчі виднілась загадкова посмішка.
"Так ти думаєш, що він міг залізти в колодязь?" - відповіддю на запитання був кивок.
Арон опустив голову,щоб перевірити чи не там часом заховався Домінік. Колодязь виявився пустим та вже давно засохшим.
"Його тут нем..."- на місті його красивої знайомої спиною до юнака стояла страшна істота: всі її внутрішні органи було видно скрізь ребра.
Коли ж вона обернулася, хлопець зрозумів, що це була та ж сама  дівчина.
"Що, дар мови відібрало" - мовила істота та продовжила: "Ех, всі ви, хлопці, однакові: вам важлива зовнішність, а не внутрішній світ"- закінчивши фразу, вона раптом почала несамовито сміятись.
"Внутрішній світ... це вона про свої органи, що видно із спини, каже?" - подумав, але не наважився озвучити , хлопець.
Сміючись, дівчина, чи краще сказати мавка, почала наступати на хлопця; і підійшовши достатньо близько, вона витягнула свої руки та скинула Арона у колодязь...
    "Тиждень чи два? Скільки часу я вже тут?" - роздуми хлопця перервав шум зовні.
"Там хтось є?!" - ледь видавив із себе Арон, в нього вже не залишилося сил.
Хлопець підняв голову вгору, щоб перевірити, чи не по його душу прийшли. Зверху на нього споглядав чоловічок низького зросту, весь з голови до ніг покритий чи то волоссям, чи то шерстю.
"Одна нечисть ледь не вбила, а друга - доб'є" - подумав Арон, він впізнав цю істоту: за повір'ями, що йому розповідав Домінік (Які, доречі, підслухав їх у сільких дітей) там говорилося про такого ж чоловіка - лісовика.
Арон не очікував на допомогу, проте лісовик витягнув його з колодязя та навіть провів до села.
Знесилений юнак ледь доповз до маєтку. Його зустріла заплакана й стривожена мати, що взялася розпитувати що ж з ним сталося.
Але ... перебив її фразою "А  ви знайшли Домініка?"
"Ти про що? Він нікуди не виходив, зараз сидить у своїй світлині" - мовив батько.
"Ви, напевно, жартуєте..." - але всі сумніви зникли, коли вийшов Домінік, він виглядав так, як завжди, своє ж зникнення хлопчик теж заперечував.
"Синку, справи пішли краще, тому в нас тепер є  кошти на власну прислугу. Ми найняли одну селянку, так що тепер не потрібно робити домашні справи самотужки" - задоволенно сказав той, додавши: "Ей, іди сюди, привітай господаря з поверненням!"
До кімнати зайшла красива дівчина, Арон відразу її впізнав.
"М... мавка!" - крикнув юнак.
"Про що ви, пане?" -  але це не переконало юнака,він знав - вона прийшла за ним.