Глава 6. Лисиця в курнику

Алекс мав рацію. І навіть не підозрював, як скоро це відбудеться. Нам необхідно було повернутися до роботи. Але через кілька годин ми почули якийсь шум у коридорі, а потім і за вікном також. Це було дивно. Ми з хлопцем переглянулись. Юля, яка сиділа неподалік він нас, це помітила.

- Що відбувається? – запитала вона і підійшла до вікна. – Там якась паніка. Мені це дуже не подобається.

- Паніка, котра перекинулася на нашу будівлю, - похмуро помітив Алекс. – Це не добре, якщо вони доберуться до нас.

- Ти ж не думаєш, що це Лисиця? – запитала я.

Багато хто слідом за Юлею повставали зі своїх місць і підбігли до вікна, щоб перевірити.

 - Я не знаю, що думати, - відповів Алекс. – Що їй могло тут знадобитися?

- Тільки не треба знову кудись бігти, - промовила Юля. – Це може бути небезпечно.

- Я і не збиралася, - відповіла я.

Серед колег почалася паніка та спалах цікавості. Ніхто вже не хотів думати про роботу, не важливо, що старші зміни, щоб заспокоїти їх.

- Повертайтесь до роботи, - промовила Катя, проходячи повз нас. – Тут гарна система захисту, нам нічого не загрожує.

Її голос звучав не так вже впевнено, що для неї було дуже незвично. І через всі також не відчували впевненості. І вона була не права. Система безпеки все ж таки підвела нас. Тому що досить скоро ми почули вибухи у коридорі, і ще більший шум. Що там відбувається, чорт забирай? Звичайно, ні про який спокій все мови не йшло.

- Всім зберігати спокій, - голосно, але нервово промовила Катя. – І нікому не виходити у коридор. Тут ми в безпеці.

- Ні, - заперечила я. – Тут ми будемо закриті, неначе в клітці. Там треба вибратися із будівлі через інший вхід.

- І що тоді? – невдоволено відповіла куратор. – Потрапимо до лап цієї банди? Не найкраще рішення.

- Ні, ми не повинні тікати із будівлі, але ми мусимо сховатися там, де нас не викурять, як лисиць з нори, - помітила я.

- Вона права, - підтримав мене Алекс. – Нас можуть взяти в заручники. І ми нічого не зможемо зробити.

- І пожежної драбини під вікном я не помітила, - додала я.

В цей момент ми почили якийсь гуркіт. Неначе хтось намагався прорватися крізь двері у коридорі. Треба було поспішати.

- Зараз або ніколи, - промовила я та швидко кинулась до дверей. – Хто не хоче стати заручником, за мною.

Я відчинила двері, і почула кроки та звуки стільців, котрих совають по підлозі. Багато людей послідкувало за мною, у тому числі Алекс та Юля. Я одразу же попрямувала до других дверей, як раз вчасно, щоб почути як перші двері починають ламатися під натиском. Я пропустила свої колег уперед, і в цей момент двері здалися та впали на підлогу. Почувся крик.

- Це Лера, - промовила Юля. – Вона була у самому кінці групи.

- Я допоможу їй, - відповіла я та побігла врятувати дівчину від того жаху, який міг трапиться їй на шляху.

- Ніка, стій! – закричав Алекс, але я зупинилася.

Виявилося, що Лера не у коридорі. Вона хотіла сховатися на кухні, коли її схопили вже знайомі мені люди у чорному. Люди Лисиці.

- Відпустіть її! – закричала я.

- А то що? – розсміявся один із них. – Покличеш на допомогу?

- Закінчуй балачки, - обірвав його інший. – Нам треба забрати дівчисько і зникнути, поки не приїхала поліція.

Що відбувається тут? Треба терміново щось зробити, щоб вони не змогли взяти Леру у заручники. І я, заскрипів зубами, побігла назад у коридор.

- Ей, схопи й те дівчисько, вона нас здасть, - почула я позаду себе.

Я встигла вискочити із кухні, а злочинець – ні. Алекс та Діма прийшли мені на допомогу, та перехопили його. Я вислизнула із коридору та забігла у ліфт. Так я знала, що це вже кліше, трансформуватися в ліфті або в туалеті, але в мене не було іншого вибору. Але потім я зрозуміла, що робити без трансформації. Я частково викликала силу, і змусила будівлю сколихнутись, тільки доторкнувшись до стіни. А потім прикликала силу дерев, і цього було досить, щоб вони змогли проникнути крізь вікна. І я повернулася, щоб перевірити, що відбувається на кухні. Схоже, що всі учасники були дуже здивовані тим, що відбулось. Я направила силу в сторону злочинців, і їх одразу ж оплели гілля дерев. Я скористалася ситуацією, щоб схопити Леру за руку і потягнути за собою.

- Біжімо звідси, швидко, - промовила я і вискочила з кухні. Діма та Алекс попрямували за нами. І то як подивився на мене мій хлопець, змусило моє серце стиснутися від тривоги. Але головне, що я змогла допомогти своїй колезі.

- Що це було? – шоковано запитала вона, коли ми приєдналися до решти.

- Залежить від того, що ти маєш на увазі, - відповіла я. – Напад злочинців на офіс чи напад дерев на злочинців.

- Все разом, - нервово промовила вона.

- Відповідь на перше запитання – це була Лисиця, її банда, - помітила я. – Я бачила по телевізору, як деяких заарештовували. Відповідь на друге – Мавка десь поряд.

- Чому вона тоді не з’явилася і не показалася? – запитала Юля. – Як і Лисиця.