Глава 4. Раптові побачення

Розбудив мене телефон, котрий здається досить довго гудів коло мого ліжка. Виявилося, що дзвонила Юля. Я одразу ж згадала, як вони мене учора проводжали додому. Напевно, вони вже чули про склад.

- Алло, - сонно відповіла я.

- Ти вже чула новини? – одразу ж запитала Юля, як я і думала.

- Які? – невинно поцікавилася я.

- Деяких злочинців із банди Лисиці заарештували, - відповіла вона натхненно. – Ти що, нічого не чула? Хіба тебе не було на місці злочину?

- Звісно ні, - я сіла на ліжку. – Чи ти думаєш, що в пошуках матеріалу я гуляю ночами? Давай я поснідаю, приведу себе у порядок і ми зможемо зустрітися раніше й обговорити усе, домовились?

- Звучить, як план, - зраділа дівчина. – По дорозі до тебе учора я бачила непогане кафе. Як там воно називається?

- «Лебедине озеро», - згадала я.

- Страви, легкі як пір’їнка, - процитувала вона, наспівуючи. – Так що, зустрінемося там? Мені цікаво, що там продається.

- Домовились, - відповіла я. – Мені потрібна година. Хоча стій, а як же робота?

- Ти запрацювалась подруга, - засміялася Юля. – Сьогодні субота і нам не потрібно йти на роботу.

- Ой, так, точно, - також засміялася я. – Тоді до зустрічі.

- До зустрічі, - відповіла Юля. І поклала слухавку.

Навіть не віриться, що при моєму подвійному житті я дожила до вихідних. Це було не дуже складно, але не факт, що так буде й далі.

- Ти збираєшся кудись йти? – поцікавилася мама, коли я спустилася на сніданок. – Я чула, що ти з кимось розмовляєш по телефону. Ти ж не збираєшся виходити на роботу у вихідні, я сподіваюся?

- Звичайно, ні, - промовила я. – Я зустрічаюся із Юлею. Моєю новою подругою з роботи. Вона вчора у нас була.

- Коли повернешся? – запитала вона.

- Я ще не знаю, але не надто пізно, - посміхнулася я. А потім поснідавши тостами із сиром, пішла у душ.

«Лебедине озеро» могло бути дуже дорогим та пафосним закладом, але насправді виявилося дуже милим кафе. Одна сторона була там рожевою, а інша – чорною. Там грала класична музика, і я могла уявити такий заклад десь в Америці, у серіалі про підлітків, але ніяк не в нашому місці.

З усім тим, Юлі там ще не було. Тож я вирішила сама вибрати столик на вулиці. Мені уже принесли меню, воду та прийняти замовлення. Я замовила каву та таке повітряно-легке тістечко, котре нагадувало про балерин. І підходило темі цього закладу. А ще за пів години Юля все ж вирішила прийти.

- Симпатично тут, - промовила вона, падаючи на стільчик навпроти. – Давно чекаєш?

- Уже близько години, - посміхнулася я. – Ти явно не дуже поспішала.

- Це не правда! – заперечила дівчина. – Просто я ще вночі працювала, тому запізнилася. Вибач мені!

- Проспала? – здивувалася я. – Ти ж мені телефонувала зранку.

- Та я тоді тільки прокинулася і мені знадобилося багато часу на збори, - винувато посміхнулася вона. – Вибач.

Я вирішила не прискіпуватися. Дівчина зробила замовлення із кави та круасану.

- Так що, у тебе є новини? – запитала згодом я, коли офіціантка відійшла.

- Я думала, що це в тебе є цікава історія, - посміхнулася вона. – Ти ж вночі полювала за Мавкою, чи не так?

- С чого ти це взяла? – майже правдиво здивувалася я. – Це якась нова теорія, яку ви с Алексом розробили?

- Ти знаєш, що це правда, - заявила вона.

- Що правда? – втомлено зітхнула я. – Я всього лише погодилася, що була у музеї та бачила Мавку. Нічого більше.

- Так ти чула про те, що сталось сьогодні вночі? – запитала нарешті Юля.

- А що ж сталося? – запитала я.

- Поліція схопила кількох людей Лисиці, - промовила та із захопленням. – А також склад, на якому вони ховались. І все завдяки Мавці.

- А окрім цього ще щось цікаве знайшли? – поцікавилася я. Може, я щось пропустила чи не помітила.

- Нічого цікавого чи важливого, - зітхнула дівчина. – А що ти, до речі, будеш робити з Алексом? Між вами дещо є.

Ця раптова переміна теми трохи збентежила мене. Але у цей момент нам принесли замовлення, так що у мене був час для роздумів.

- А що мені робити з Алексом? – перепитала я, п’ючи каву під очікувальним поглядом подруги. А я мала незворушний вираз обличчя.

- Він же тобі подобається! – промовила вона. – Я це бачу!

- Ну можливо, - погодилась я. – Але я не знаю, що з цим робити зовсім. Мені здається він не сприймає мене, як потенційну дівчину. І взагалі як трапилося, що ми від однієї теми перейшли різко на іншу?

- Одне одному не заважає, - промовила Юля. – І взагалі не намагайся втекти від теми. Мені здається, що він навпаки в тобі зацікавлений.

- Чому ти так вважаєш? – запитала я.

- Інакше він би не став чекати на тебе учора разом зі мною, - сказала дівчина. – І потім проводжати. Повір мені.