Таємниця Лего-бази

Одного вечора Матвійчик сидів на підлозі своєї кімнати й будував Лего.

Перед ним поступово виростала величезна база.

Тут була висока диспетчерська вежа, гараж для машин, майданчик для роботів, кімната керування і навіть секретні двері, які Матвійчик придумав сам.

— Ще трішки… — прошепотів він, прикріплюючи останню деталь. — Ось тепер база готова!

Він поставив на дах маленький прапорець і задоволено подивився на свою роботу.

Але раптом один із кубиків у центрі бази засвітився золотистим світлом.

— Хм… А це що таке?

Матвійчик нахилився ближче.

Кубик засвітився ще яскравіше.

ПІІІП!

— Що це було?!

Раптом із бази почувся маленький голос:

— Допоможіть…

Матвійчик здивовано озирнувся.

На даху Лего-бази стояв маленький чоловічок у синьому шоломі.

Він махав Матвійчику рукою.

— Матвійчику! Швидше! Нам потрібна твоя допомога!

— Ти… зі мною розмовляєш?

— Так! Я Лео!

Матвійчик обережно взяв Лео в долоню.

— Але як ти став живим?

Лео загадково усміхнувся.

— Твоя база стала справжньою.

— Справжньою?

— Так. Але є одна проблема.

Лео показав на золотий кубик.

— Це Енергокубик. Саме він оживляє нашу базу. І його енергія зараз слабшає.

— Чому?

Лео сумно похитав головою.

— Бо хтось забрав головний енергетичний кристал.

Матвійчик подивився на свою Лего-базу.

І раптом усі її вогники почали гаснути один за одним.

— Треба його повернути!

— Треба, — кивнув Лео. — Але є одна маленька проблема.

— Яка?

Лео показав униз.

— Тунель, яким потрібно пройти до кристала, настільки маленький, що навіть я ледве туди пролізаю.

Матвійчик засміявся.

— Ну то я точно не пролізу!

— Не хвилюйся, — сказав Лео. — У нас є спосіб.

Він натиснув маленьку кнопку збоку бази.

ПІІІП!

Золотий кубик засвітився.

Навколо Матвійчика з’явилося тепле золотисте світло.

Матвійчик відчув, ніби підлога раптом стала величезною.

Стіл піднявся високо над головою.

Килим перетворився на ціле поле.

А його власна Лего-база стала схожою на справжній величезний замок.

Матвійчик подивився на себе.

На ньому залишився його синій одяг, але тепер він був такого самого розміру, як Лего-чоловічки.

— Я… зменшився!

— Тепер ти один із нас! — весело сказав Лео.

З гаража виїхали два великих Лего-роботи.

Червоний робот підняв руку.

— Командир Матвійчик, готовий до місії!

Синій робот кивнув.

— Місія: знайти Енергокристал.

Матвійчик усміхнувся.

— Тоді вперед!

Таємничі сліди

Команда вирушила до задньої частини бази.

Там Лео раптом зупинився.

— Дивіться!

На підлозі були маленькі сліди.

Поруч лежав жовтий кубик.

— Це сліди того, хто забрав кристал, — сказав Лео.

Матвійчик нахилився.

— А куди вони ведуть?

Сліди прямували до старого гаража.

Усередині було темно.

Раптом щось дзенькнуло.

ДЗЕНЬ!

Червоний робот увімкнув прожектор.

У кутку лежала маленька червона деталь.

— Хтось поспішав, — сказав Матвійчик.

Вони пішли далі.

За гаражем виявився вузький прохід.

А за ним — круглий отвір у стіні.

— Це і є тунель, — прошепотів Лео.

Матвійчик заліз усередину.

Тунель був довгий і темний.

Десь попереду чулося:

тук… тук… тук…

— Що це? — запитав Матвійчик.

— Не знаю, — відповів Лео.

Вони пішли далі.

Раптом тунель розділився на три дороги.

На першій був намальований робот.

На другій — чоловічок.

На третій — кубик.

— Яку обираємо? — запитав Матвійчик.

Він подумав.

— Якщо ми шукаємо енергокристал, то, мабуть, треба йти за кубиком.

— Правильно! — вигукнув Лео.

Вони повернули праворуч.

Таємна кімната

За кілька хвилин команда опинилася перед величезними дверима.

На них було написано:

«ВХІД ЛИШЕ ДЛЯ СПРАВЖНІХ БУДІВЕЛЬНИКІВ».

— Здається, ці двері не відкриються просто так, — сказав Матвійчик.

Поруч були чотири порожні місця для деталей.

Матвійчик дістав із кишені чотири маленькі кубики, які знайшов дорогою.

Він вставив їх по черзі.

КЛАЦ. КЛАЦ. КЛАЦ. КЛАЦ.

Двері відчинилися.

Але за ними була не просто кімната.

Це була величезна підземна майстерня!

Тут лежали сотні Лего-деталей.

Стояли недобудовані роботи.

На столі світилися маленькі лампочки.

А посеред кімнати знаходився Енергокристал.

Біля нього сидів маленький Лего-чоловічок.

Він був сам.

— Ти забрав кристал? — тихо запитав Матвійчик.

Чоловічок злякався.

— Я…

Лео насупився.

— Навіщо ти це зробив?

Чоловічок опустив голову.

— Я хотів побудувати власного робота. Але ніхто не хотів мені допомагати. Я подумав, що якщо заберу кристал, то зможу зробити його сам.

Матвійчик подивився на недобудованого робота.

У нього справді не вистачало лише кількох деталей.

— Як тебе звати?

— Бобі.

Матвійчик усміхнувся.

— Бобі, тобі не треба було красти кристал.

— А що мені було робити?

— Попросити про допомогу.

Матвійчик озирнувся на Лео та роботів.

— Правда ж?

Лео кивнув.

— Правда.

Червоний робот підняв руку.

— Я можу допомогти з руками робота.

Синій робот додав:

— Я допоможу з програмуванням.

Лео усміхнувся.

— А Матвійчик допоможе з корпусом.

Бобі недовірливо подивився на всіх.

— Ви справді допоможете?

— Звичайно! — сказав Матвійчик.

Велике будівництво

Усі взялися до роботи.

Матвійчик знайшов потрібні деталі.

Червоний робот встановив руки.