Перша пригода

Казка про Матвійчика, кота Мандрівника і Серцекрила. 

Наступного ранку Матвійчик прокинувся від тихенького сяйва.

Срібна лусочка, яку подарував старий дракон, світилася м’яким блакитним світлом.

— Котику Мандрівнику! Вона світиться!

Кіт широко усміхнувся.

— Це означає, що Серцекрил кличе тебе.

Ледь він це сказав, як у кімнаті відкрився знайомий чарівний портал.

По той бік уже чекав Гикавка разом із Беззубиком.

— Швидше! Нам потрібна допомога!

Матвійчик одразу стрибнув на спину Беззубика.

Вони полетіли над морем до острова Серцекрилів.

Але цього разу острів виглядав інакше.

Над ним кружляв густий білий туман.

Навіть дракони не могли знайти дорогу додому.

— Що сталося? — запитав Матвійчик.

Гикавка показав на вершину гори.

— Щоранку Серцекрили зустрічають сонце. Але сьогодні з’явився Чарівний Туман Забуття. Якщо він залишиться над островом до заходу сонця, дракони забудуть свої стежки, а маленькі дракончики не знайдуть своїх батьків.

У цей момент з-за дерев вибіг Серцекрил.

Він був дуже радий бачити Матвійчика.

Дракон лагідно потерся головою об хлопчика і тихенько замуркотів.

— Привіт, друже! Ми допоможемо!

Кіт Мандрівник уважно принюхався.

— Цей туман не злий. Він просто заблукав.

— Хіба туман може заблукати? — здивувався Матвійчик.

— У чарівному світі — може.

Друзі вирушили до Серця Острова.

Там вони побачили маленьку срібну хмаринку.

Вона тихенько схлипувала.

— Це ти зробила весь туман? — лагідно запитав Матвійчик.

— Так… — прошепотіла хмаринка. — Я шукала свій дім. Плакала… і мої сльози перетворилися на туман.

Серцекрил підійшов ближче.

Він ніжно торкнувся хмаринки крилом.

Беззубик тихенько муркнув, ніби заспокоюючи її.

— Ми допоможемо тобі знайти дорогу, — сказав Матвійчик.

Гикавка розгорнув карту неба.

Кіт Мандрівник підняв очі до сонця.

— Її дім — над Срібними Водоспадами!

Уся команда вирушила в дорогу.

Беззубик летів попереду.

Серцекрил світив своїми райдужними крилами, щоб хмаринка не загубилася.

Матвійчик показував правильний шлях.

Нарешті вони дісталися високої гори.

Там у небі плавали десятки маленьких срібних хмаринок.

— Моя родина! — радісно вигукнула хмаринка.

Вона злетіла до своїх рідних.

У ту ж мить увесь туман над островом почав розсіюватися.

Сонячні промені освітили дерева.

Маленькі дракончики радісно побігли до своїх батьків.

Усі Серцекрили здійнялися в небо.

Їхні райдужні крила засяяли так яскраво, що над островом з’явилася величезна веселка.

Старий Кам’яний Дракон сказав:

— Сьогодні ти довів, Матвійчику, що справжній герой не завжди перемагає силою. Іноді достатньо уважно вислухати того, хто засмутився.

Потім він повернувся до Серцекрила.

— Настав час прощатися.

Серцекрил зробив крок до Матвійчика, щоб він обійняв його за могутню шию.

— Це була наша перша пригода.

Серцекрил радісно заревів.

Беззубик підморгнув, ніби погоджуючись.

Кіт Мандрівник лагідно замуркотів:

— А знаєте, що найцікавіше?

— Що? — запитав Матвійчик.

— Перша пригода завжди відкриває двері до другої.

І високо в небі Серцекрил намалював райдужним польотом велике серце.

Це був знак, що дружба між хлопчиком і драконом стала міцнішою.

Попереду на них чекали нові острови, нові дракони й нові таємниці.

Але це вже зовсім інша казка.

Кінець першої пригоди. 🐉🌈💙✨