Одного вечора Матвійчик сидів біля вікна й дивився на зорі.
— Котику Мандрівнику, як думаєш, чи є ще дракони, яких ніхто ніколи не бачив?
Кіт загадково усміхнувся.
— Ходімо перевіримо?
Ледь він промовив ці слова, як в кімнаті зʼявився портал. Щойно вони перейшли його, опинилися на острові драконів.
Беззубик зробив красиве коло й м’яко приземлився поруч.
На його спині сидів усміхнений Гикавка.
— Матвійчику! Нам потрібна твоя допомога!
— Що сталося?
— На північ від острова Берк з’явився новий острів. Ми ще ніколи там не були.
— Тоді вирушаймо!
Беззубик злетів високо в небо.
Попереду виднілися срібні гори, водоспади й густий ліс, який світився м’яким блакитним світлом.
— Тут живе невідомий вид драконів, — сказав Гикавка. — Але вони ховаються від усіх.
Коли друзі ступили на землю, вони почули тихий спів.
Не ревіння.
Не гарчання.
А красиву мелодію.
Раптом між деревами промайнуло щось велике.
Його крила були схожі на пелюстки квітів.
Луска переливалася всіма кольорами веселки.
А на хвості світилися маленькі зірочки.
— Хто це? — прошепотів Матвійчик.
— Це… неможливо, — здивувався Гикавка. — Це легендарні Серцекрили!
Дракон обережно підійшов до Матвійчика.
Він не гарчав.
Лише уважно дивився своїми добрими золотими очима.
Кіт Мандрівник тихо сказав:
— Він вибирає собі друга.
Дракон лагідно торкнувся носом долоньки Матвійчика.
І раптом на його грудях засвітився маленький знак у формі серця.
Гикавка усміхнувся.
— Вітаю! Тепер у тебе є власний дракон.
— Справді?
Дракон весело замахав крилами.
— Як же його звати? — запитав Матвійчик.
Кіт замуркотів:
— Він хоче, щоб ти сам придумав йому ім’я.
Матвійчик трохи подумав.
— Ти такий добрий… Я назву тебе Серцекрил!
Дракон радісно заревів.
Його луска засяяла ще яскравіше.
Та раптом земля затремтіла.
Із глибини острова почувся гучний гуркіт.
— Щось прокидається! — вигукнув Гикавка.
Із печери вирвався величезний кам’яний дракон.
Він був старий і дуже сердитий.
— Хто потривожив мій сон?
Серцекрили налякано сховалися.
Беззубик став попереду друзів.
Та Матвійчик зробив крок уперед.
— Ми не хотіли тебе турбувати. Ми лише хотіли познайомитися.
Кам’яний дракон уважно подивився на хлопчика.
— Люди завжди приходили сюди, щоб забрати щось для себе.
— А ми прийшли знайти друзів, — відповів Матвійчик.
Запала тиша.
Старий дракон повільно усміхнувся.
— Минуло дуже багато років, відколи я чув такі слова.
Він торкнувся лапою землі.
Печера відкрилася.
Усередині спали десятки маленьких Серцекрилів.
— Вони чекали, поки знайдеться людина з добрим серцем.
Гикавка тихо сказав:
— Саме тому вони показалися тобі.
Перед відльотом старий дракон подарував Матвійчикові маленьку срібну лусочку.
— Вона світитиметься щоразу, коли Серцекрил думатиме про тебе.
Серцекрил ласкаво притулився до хлопчика.
— Він тепер житиме зі мною? — запитав Матвійчик.
Кіт Мандрівник усміхнувся.
— Дракони не люблять кліток. Вони живуть там, де є любов. Він залишиться на острові зі своєю родиною, але щоразу, коли ти його покличеш і тобі справді буде потрібен друг, він прилетить.
Матвійчик обійняв свого нового дракона.
— До зустрічі, Серцекриле!
Дракон здійнявся високо в небо.
Його райдужні крила залишили за собою доріжку зі світлих іскорок.
Увечері, вже вдома, Матвійчик поклав срібну лусочку біля ліжка.
Уночі вона тихенько засвітилася.
Кіт Мандрівник лагідно промуркотів:
— Запам’ятай, друже. Справжній дракон обирає не найсильнішого і не найсміливішого. Він обирає того, хто має добре серце, готовий захищати слабких і ніколи не зрадить своїх друзів. Саме тому Серцекрил став твоїм другом.
Матвійчик усміхнувся й заплющив очі.
А високо над хмарами Серцекрил зробив велике коло.
Він знав, що це лише перша пригода.
Попереду на них чекало ще багато подорожей разом.
Кінець… і початок нової легенди. 🐉✨💙🌙