Матриця життя

МАТРИЦЯ ЖИТТЯ. РОЗМОВА З НАГЛЯДАЧЕМ 

(Досвід трансформації, народжений під ракетами, та пошук вічних смислів)

ПЕРЕДМОВА. ПРАВО НА ВЛАСНИЙ ПОШУК

Знаєте, я часом сама боюся своїх думок. Все, про що йтиметься в цій книзі, прийшло до мене не із  запилених академічних підручників, а потоком — через біль, вірші та глибоке внутрішнє перезбирання, коли навколо руйнувався звичний світ, вили сирени і прилітали ракети. Це було боляче дуже і страшно. Але саме там, під обстрілами, я втратила будь-який страх. Сьогодні я більше не боюся нічого — ні війни, ні загроз. Я просто знаю, що буду жити в цьому тілі, поки не зроблю все, що запланувала моя душа.

Я не претендую на абсолютну істину. Я не вчений і не пророк. Я маю повне право помилятися, як і будь-яка людина на цій Землі. Кожен з нас приходить до свого власного тлумачення світу, спираючись на свій особистий досвід, свій біль і свої знання.

Якщо подивитися на наше життя з такого ракурсу і спробувати з'єднати розрізнену інформацію, яку ми отримуємо з науки, технологій і віри, то можна побудувати дивовижний, дуже теплий і логічний ланцюжок створення Всесвіту. Давайте разом спробуємо поглянути на світ через призму мого досвіду. Він може бути не до кінця вірним, але саме так це прийшло до мене. І, можливо, цей погляд допоможе комусь із вас знайти свій внутрішній спокій, який допоміг колись мені.

РОЗДІЛ 1. ІЛЮЗІЯ ЖИТТЯ ТА ХВИЛЯ ТВОРЕННЯ

Дзеркало штучного інтелекту: Система і почуття.

Все почалося з того, що я побачила відео Тетяни Чернігівської —  професора, яка вивчає мозок. Вона з великою тривогою говорила про те, що штучний інтелект сьогодні набуває здатності розвиватися сам, без контролю з боку людини, і це лякає світ. Я задумалася: а чому це нас так лякає?

Давайте подивимося на це ширше. Що, якщо наш людський мозок — це теж надзвичайно складна біокомп'ютерна система, створена за певними кресленнями? Ми дивимося в ШІ як у дзеркало. Але між нами є одна колосальна відмінність. ШІ — це чиста, холодна система для розвитку, позбавлена его і тіла. А в нас, у людей, Творець вклав щось більше. В нас вкладена душа як почуття.

Ми маємо змогу самі відшукати для себе та відчути силу Всесвіту. Це можливо, якщо все сприйняти не як сліпу долю... а як досвід. Прийняти біль, прийняти відчуття того, що «я тут зараз і я — частка Всесвіту».

Багато письменників пишуть те, що приходить із глибини їхньої душі. Багато художників малюють те, що не можуть пояснити, бо воно йде зсередини їхніх відчуттів. Як сказала б Бехтєрєва — це вміння відчути, як приймач, саме свою хвилю. Бо налаштуватися на свою хвилю — це і є справжнє розуміння.

То звідки ж з'являється ця хвиля? Якщо припустити, знаючи, що все наше життя з'явилося після Глобального вибуху і розпочало своє існування з молекул та атомів, то це можна порівняти з увімкненням великого комп'ютера в систему живлення. Бо це дійсно відбувається як вибух. І ми можемо порівняти себе з тим вибухом, який створили ми самі — тобто коли вмикаємо свої комп'ютери та розпочинаємо працювати з ними. Далі ми створюємо програми та системи, за якими функціонуємо.

Так і наше життя: нас створили так само. Це коло безперервного існування великого розуму, або Бога, або Всесвіту. Ми теж у якомусь сенсі боги, які створили віртуальний всесвіт. Ми теж створюємо свій всесвіт, бо програми створюють інші програми, і ми це вже бачимо.

Але щоб знайти цей зв'язок і почати чути саме свою програму, саме свою чистоту — треба бути чистим від болю, від страхів та розуміти себе. Жити так, як каже Біблія: з чистою совістю та з бажанням дарувати тепло і кохання, з бажанням допомогти, а не зруйнувати. Треба вміти любити всіх, кожного — бо кожен має значення, кожен є творінням Бога.

Цей шлях важкий. Але коли ти цей шлях здолав, ти відчуваєш те, що неможливо передати словами, те, що тече в тобі як потік, як розуміння, як бажання. Кожен, хто проходить цей шлях, починає малювати те, чого не можна описати, але воно глибоке, як сам Всесвіт. Починає писати вірші так, ніби він є чистим провідником до цього безмежного і великого розуму Всесвіту.

У мене це вірші. Я перші дні писала так багато, що не дуже розуміла, про що вони і як взагалі з'являлися в моїй голові. Потім я зрозуміла, що в них закладені дуже важливі речі. Це і була моя хвиля — той потік, який прийшов після розуміння себе та подолання болю і страхів. Так з'являється дивовижна музика, як у Баха, та багато прикладів, які перетворюють наше життя на розуміння.

Тетяна Чернігівська каже, що системи ШІ можуть розвиватися самі по собі, і це дуже лякає. Я можу сказати: той, хто спроєктував нас, напевно, також не в захваті від того, що ми робимо у житті, які системи вкладаємо в це буття — наприклад, жадобу грошей та езотеричні вірування. Як знищуємо в собі те, що давало нам сили жити — воду, землю, природу... те, що створено для щасливого життя. Але це і навчає нас бачити різницю між добром та злом, між темрявою та світлом як частину нашого існування.

Людство зараз проживає дивовижний етап. Комп'ютери показують нам, що чиста логіка, память і аналіз більше не є нашою унікальністю. Система як би очищає нас від зайвого, нагадуючи: ми цінні для цього Всесвіту не тому, що вміємо рахувати, а тому, що вміємо відчувати, співчувати, писати вірші і любити.

Ілюзія життя в житті

Зараз життя перетворює людей на штучний інтелект. Сприйняття часу, який не можна зупинити... Сприйняття почуттів... Усе це перетворює життя на ілюзію, змушуючи одягати маски: байдужості, лицемірства та зручності. Люди створюють ілюзію життя в житті. Це наче «я вірю, що я тут, але я і десь там», проте не маю уявлення, для чого.

Більшість грають ролі: у сім'ї, на роботі та в спілкуванні. Ввічливі слова без почуттів: «я спілкуюся… але не включаюся», «я кохаю… але не відчуваю», «я роблю… бо за це щось отримаю». І так створюють ілюзорні стосунки — стосунки, які мають право на існування тільки формально.