Поява мотивації

– Ти що зовсім не розумієш, що вчинила, як маленька хвойда? – яким же було моє здивування, коли поруч зі своєю квартирою я помітила, як Лів кричала на Веллу. Я сховалася, щоб дослухати перепалку до кінця. Серце моє голосно билося.

– Він без сумніву шматок лайна, але вони з Джек разом були більше чотирьох років!

– Але він сам мене поцілував... – відповіла Велла без натяку на жаль. – До мене які питання? Я ж йому сказала: "у тебе взагалі-то дівчина є"...

– А ти безвольна мавпа? Або статуй? Чи просто дурепа?

Швидше третє, подруго.

– Слухай, він просто мене поцілував. Потім психонув і втік. Я б і сама з ним не зустрічалася. Він якийсь... дивний чи що. Тож передай Джекі, що все нормально. І якщо вона й далі з ним буде... мені дуже шкода і таке інше.

– Ти знаєш, а я іноді тебе захищала. А ти насправді ідіотка, яких пошукати! – відповіла Лів.

– Ну... це твоя думка. Я не ображаюсь, буває, – відповіла Велла і зачинила двері.

Я імітувала довгий підйом сходами.

– О, Лів? Привіт, – вийшла до неї я.

Вона закотила очі.

– Та годі, я знаю, що ти тут уже хвилин п'ять. Світле волосся на темно-коричневому тлі стіни, визираючи з-за рогу, не може залишитися непомітним.

Я розреготалася і обійняла її.

– Спасибі.

– Немає за що.

– Повірити не можу, що ти назвала її маленькою хвойдою,– сказала я, коли ми обійнявшись пішли в мою квартиру. Лів, уже переодягнена в мою футболку, діставала морозиво з морозилки. Ми замовили китайської локшини, яку я вічно напихаю спеціями і соусом чилі, і тільки під кінець третьої частини бондіани, Лів зволила мені сказати, що вже п'ять тижнів носить під серцем дитинку.

– Я боялася... ну, знаєш, наврочити...

– Я розумію,– вражено зітхнула я. – Це круто. Справді круто, я так рада за тебе.

Вона міцно обійняла мене. Справи пішли в гору. Щоправда, вчора вранці мені подзвонили у двері, а я дурепа одразу відчинила. Це були два здорових хлопці і один, схопивши мене за шию, підняв, і я майже висіла, притулившись до стіни.

– Де твоя сестра?

– Мені звідки знати? – прохрипіла я. – Я її вигнала.

– Брешеш. Покриваєш її бісову дупу. Відповідай швидко де вона, або ми все тут рознесемо.

– Ну, так рознось. Я й гадки не маю, де вона. Напевно зі своїм придурком, мене це не стосується. Моя сестра мене вбиває, якщо тобі потрібно її знайти, не вплутуй мене в це.

Щось змінилося в товстому обличчі, і він мене відпустив. Не знаю, у що Ві знову влізла, але я втомилася про неї хвилюватися. І я знаю одне: її бунт припиниться, коли вона буде в найглибшій дупі і я буду першою людиною, до якої вона звернеться по допомогу. А я? А я їй відмовлю. Хоч раз. Набридло рятувати людину з купи лайна, яка на знак подяки тебе в цю купу з головою занурює.

Ми не бачилися з Вінсом тиждень, і це був третій за рахунком, найбільш тверезий тиждень за останні два місяці. Лів не схвалила того, що в нас із Вінсом п'яні канікули. Зате щомиті сватає мене з ним, хоча в нас усе, по-моєму, і так ясно, (під ясно я маю на увазі нічого, звідники чортові). Лів не особливо любить випивку. Усе своє дитинство її жорстко дресували предки-вегани, які (ні, я не проти веганів і не з цих м'ясних расистів, чи як це назвати) не шанували шкідливої їжі, яку жерли всі, не терпіли глютенів, харчових добавок, барвників. Загалом все тільки натуральне, ніяких замінників і ніякої шкоди природі. Не впевнена, що вони і сучасну медицину підтримують. Загалом, із дитинства вона була... трохи інша. Знаєте ж, усі підлітки з дірками в головах (хоча їм так не здається) якщо десь і пригощалися пляшечкою чогось, то не соромлячись тріпалися про це, ніби це привід для вихваляння. (Не хитайте головами, всі такими були). І такі діти, як правило, коли їм перевалює за вісімнадцять, уже вважають подібне маячнею і або взагалі захоплюватися подібним припиняють, або просто не розповсюджуються. А Лів же, коли поїхала від батьків і вступила до коледжу, починала сходити з розуму. І що було найсмішнішим, вона в барвах розповідала скільки і де вони пили. З того часу вона змінилася. Я не знаю, що було тим тригером, який змусив її замислитися над власним життям, але потім вона серйозно замислилася про материнство. Кілька невдалих стосунків, вони всі тікали в найвідповідальніший момент, слабаки чортові. Потім спроби штучного запліднення. Марно. Як же я рада, що зараз все вийшло. Що зараз вона нарешті чекає на малюка. Я сиділа в Монті. Брендон обирав собі квартиру. Ми реготали, а він у всю хвалив мені свого нареченого. Ми пили собі пиво, був теплий вересневий день і здавалося, життя налагоджується. Лів вагітна. Ві хрін знає де і не висмоктує мої кошти (поки що). У мене є чудовий товариш по чарці, який не намагається затягнути мене в ліжко. Я перестала думати про Енді. Велла припинила з'являтися на очі. Все чудово. Телефон мій задзвонив, і я підняла слухавку.

– Пухкий ротик? – посміхнувся Брендон. – Ви вже ТАК далеко?

Я штовхнула його в бік і той розреготався.

– Привіт, товаришу по чарці! – озвався веселий голос.

– Пухкий ротику, привіт.

– Слухай, тут вечірка 80–х намічається. Не хочеш сходити підбухнути в варених джинсах і з начосом на голові?