Розділ сьомий. Вічні муки

— Ні! Володю! — верещить мати сиплим, глибоким криком, хитаючись на кволих ногах.

Мені не залишається нічого іншого, як спостерігати за її протяжним, дещо моторошним ревом, який переходить у звіриний, несамовитий, хриплий рик. За весь час нашої мандрівки минулим я не побачив від неї навіть натяку на щире кохання, або співчуття. Ця жінка до останньої миті залишилася байдужою. Вона чужа мені людина, попри життя, яке вона дала й наповнила лише стражданням та провиною за власне існування.

Мати починає хапатися за шию руками, наче намагається зірвати з себе щось невидиме оку. Великі, налиті кров’ю очі випромінюють лише безмежний, неосяжний жах. Здається, щось все сильніше стискає її шию, змушуючи в передсмертній агонії впасти переді мною на коліна. Вона б’ється в судомах, але я не відчуваю нічого, крім полегшення. Око за око. Байдужість в обмін на байдужість.

Мати в останнє зазирає в мої очі, безмовно благаючи про допомогу. Вже й забула, як я колись був на її місці? Самим лише поглядом я молив її про порятунок! Однак вона зачинила перед моїм носом двері, демонструючи холод материнських почуттів. Навіть якби я й схотів, мені вже не під силу врятувати її душу.

Чи вона насправді вірить в те, що я зупиню жнива, бо вона жалісно благає мене скляним поглядом очей? Сплата за знищення цього проклятого села — сім грішних душ! І вона остання!

Заради своєї примхи Він забажав включити до списку дві невинні душі, яких ця грішна проказа має спотворити зсередини. Це трохи спаплюжило мої плани, однак немає нічого гіршого для люблячих батьків, ніж безвісти зникла дитина. Це не стосується Раїси, звісно. Вона ніколи не відчувала до мене нічого подібного, але Надія — інша справа. Вона щиро кохала свою норовливу доньку, яку я з легкістю відібрав у неї… з її вихованням це було доволі нескладно. Теж саме я скоїв й з нешановним Федором Вікторовичем. Він безмежно любив Марію, проте, він так само мусив страждати, сплачуючи за вчинки, які зробили з мене вигнанця.

Вони вічно блукатимуть селом, шукаючи вихід з туману, якого просто не існує! Їхні душі назавжди замкнені в цьому безперервному колі самотності, страждань та страху! Ніхто й ніколи не знайде спокою! Нехай відчують себе в моїй шкурі! Кляті нелюди! Я віддав свою власну душу, аби тільки кожен випробував на собі те, на що вони мене прирекли! «Хата з краю» тепер буде моя! Все нарешті ось-ось скінчиться, проте, мені прекрасно відомо, що я ніколи не здобуду спокій. Разом з ними… я прирік себе на вічні тортури.

Мати починає тліти просто на моїх очах. З її горла виривається останній моторошний стогін, після чого її душа перетворюється на попіл, який розноситься раптовим подихом вітру. Мені б мало бути принаймні шкода цієї людини, але все що я відчуваю, — всепоглинущу порожнечу, яка з кожною миттю зростає все більше.

І що тепер? Моя помста… я нарешті затягнув їх всіх у пекло! Туман навіки вічні поглинув їхні душі, перетворивши тіла на попіл! Довгі роки промайнули так швидко, наче це все був лише один нескінченно довгий кошмар, від якого я щойно прокинувся. Однак вороття назад не існує. Я так само горітиму в пеклі, як і всі, кого потягнув з собою на саме дно.

Оглядаючись навкруги, я шукаючи Його розгубленими очима. Я мав би відчувати радість, то чому я не відчуваю нічого крім спустошення та страху перед незвіданим?

Пригадую, як Він вперше прийшов по мою душу в день моєї загибелі, запропонувавши розгніваному на цілий світ хлопцю диявольськи вигідну пропозицію. Помста в обмін на вічні муки… Для мене це здавалося незначною ціною, адже я потерпав все життя, тому в якомусь значенні я вже знайомий з тим місцем, куди Він пропонував мені відправитися. Умови були нескладні, однак Він змусив мене чекати двадцять років, поки Надія не повернеться знову в рідне село, де він й зустрів її вперше в обличчі моєї старої матері. Він навіть грався з ними, застерігаючи приречених від того, що ось-ось мало статися. Завісити дзеркала — гарний жарт, адже Він нізащо не дозволив би їм й насправді зробити це. Перша душа — сплата за вхід до царства смертних. Інші лише робили мене сильнішим, стираючи грані між нашими світами, доки сьома не завершила процес переходу. Їхні тіла спалило пекельне полум’я, не залишивши від них нічого, окрім душ, що навічно застрягли між світами. За Його словами вони вічно проживатимуть свій останній день, на відміну від селян, що блукатимуть потойбічним туманом. Отже, й для мене підготовано щось особливе?

Всі ці роки Він ходив селом, заглядаючи у вікна хатин, й насолоджувався тим наскільки гниле життя в цьому проклятому місці. Його розважали люди та їхні буденні справи, сповненні брудом, сварками та підлістю. Він із захватом втручався у жнива семи душ, захоплюючись тією неперевершеною роллю, яку розігрував у жорстокій виставі. Це настільки затягнуло Його, що він неодноразово міняв зовнішність та бавився з приреченими, наче ляльковик, смикаючи пустоголових маріонеток за нитки. Я й сам до кінця не розрізняв в якому обличчі він приходив до обраних, проте, рудоволоса дівчина прийшлася Йому до смаку. Ніхто й не помітив, як та Катерина з’явилася в їхньому житті. Вони й не надто цікавилися загадковою панянкою, яка поводилася з ними доволі зухвало та зверхньо. Марія була його улюбленицею. І спершу не піддавалася гріху, який я старанно готував для неї, починаючи з її шкільного віку. Цю дівчину було легко зломити, однак вона чіплялася за життя через якісь безглузді, нереальні мрії, що сама навіювала собі щодня. Йому було цікаво зламати її власноруч, адже він, незрозуміло для мене, захоплювався м’якотілою дівкою, наче особливою перлиною своїх скарбів. Ця наївна дурепа попалася на гачок, адже він знав куди слід тиснути, щоб заболіло сильніше. Він спостерігав за нею всі ці роки, дихаючи в потилицю своїй обраниці. Можливо, через неї він й забажав отримати невинні душі, адже я б неодмінно взяв замість тієї невдахи її Скаженого батечка!

Я чую дивний шум та дзвінкий дівочий сміх, які лунають пустинним селом. Проходячи крізь туман, я з легкістю знаходжу шлях до старої церкви, де біля воріт бачу густу копицю рудого волосся, що здалеку здається мені яскравим полум’ям. Він все ще перебуває в образі загадкової панянки Катерини, хоча насправді мені не відомо яке Його справжнє обличчя. Це безлика істота, яка немає людської сутності та плоті.