Розділ 6

Феодосій відчинив переді мною двері до спальні, і я на мить завмерла на порозі.

Кімната виявилася значно теплішою й затишнішою, ніж я очікувала. Посередині стояло високе ліжко з різьбленим дерев’яним узголів’ям і важким балдахіном кольору темного вина. На ньому лежала світла пухова ковдра, а поверх неї — акуратно складений вовняний плед. Біля вікна стояв невеликий туалетний столик з овальним дзеркалом.

У кутку потріскував вогонь у маленькому каміні. На комоді горіли дві свічки, ще одна стояла біля ліжка. Я машинально ковзнула поглядом по стінах, шукаючи вимикач чи бодай лампу, але, як і у вітальні, не побачила нічого схожого.

Під ногами лежав товстий килим із темним рослинним візерунком, а на стінах висіли кілька старих пейзажів і невеликий портрет тієї самої молодої жінки у світлій сукні.

— Тут дуже… автентично, — сказала я, озираючись.

Феодосій лише усміхнувся.

— Вам має бути зручно, пані.

І все б нічого, якби не одна дрібниця, яка мене непокоїла. Біля ширми стояв невеликий столик із білим порцеляновим тазом, глечиком води й акуратно складеним рушником.  Я озирнулася, шукаючи двері до ванної, але не знайшла. Зате під ліжком, майже схований від очей, помітила порцеляновий нічний горщик.

Добре. Атмосфера атмосферою, але це вже починало заходити надто далеко.

— А ванна кімната?.. — обережно запитала я.

Феодосій подивився на мене так, ніби не одразу зрозумів, про що я.

— Для вмивання вам принесли воду.

Я ще раз глянула на таз і глечик.

Схоже, моя тимчасова творча резиденція виявилася значно автентичнішою, ніж я розраховувала.

— Та ви жартуєте, — процідила крізь зуби. Але, на диво, мені зараз зовсім не хотілося в туалет, тому я вирішила поки що відкласти це питання.

— Якщо вам більше нічого не потрібно, то я залишу вас. Відпочивайте, моя пані, — промовив Феодосій, уже збираючись зачинити двері.

Мене трохи насторожило це дивне звертання «моя пані». Відколи це я стала його? Десь у підсвідомості були й інші питання, адже все навколо здавалося аж занадто дивним.

— Зачекайте! — раптом навіть для самої себе промовила я, коли мій погляд зачепився за черговий портрет на стіні. — Чому тут скрізь тільки Гелена? Є хоч одна картина, де зображений сам Станіслав?

На мить здалося, що Феодосій розгубився, але дуже швидко натягнув маску ввічливого спокою.

— Пан Яроцький не любив позувати. Боюся, його портретів не збереглося, якщо вони взагалі були. А от свою дружину він обожнював, тому наймав кращих митців, аби її намалювати.

— Ясно. — Я підкотила очі. — Ну гаразд, тоді я, напевно, трохи полежу і спущуся до вечері. Я ж правильно розумію, що це входить у вартість?

— О, звісно, моя пані. Найкраща вечеря чекатиме на вас, коли ви будете ласкаві спуститися.

Може, сказати йому, аби припинив до мене так дивно звертатися? Але я не встигла, бо чоловік уже пішов, причинивши двері. Я впала на ліжко, буквально потонувши у пуховій ковдрі, відчуваючи разючу відмінність від своєї синтетичної, яка була в мене вдома. Та ця дивна сукня відчувалась на мені надто незвично, тож я не була впевнена, що зможу в ній заснути. Піжама, яку я принесла з собою в рюкзаку, теж була безнадійно мокра і сушилася внизу біля каміна.

Але на хвилинку я все-таки заплющила очі. І що більше я намагалась розслабитись, то дивніше почувалась. Холод знову почав сковувати моє тіло, я буквально відчувала вологу шкірою, хоча давно вже переодяглася в сухе і мала би зігрітися. Не допомагала навіть пухова ковдра. Навпаки, щойно я загорнулася в неї, як вона почала тиснути, душити, наче тягнути мене кудись… на дно… Вода… я у воді… чому мені здається, що я досі там?!

Я з силою відпихнула ковдру і підхопилася на ноги. Може, мені таки варто піти до місцевої лікарні? Хай краще мене оглянуть, а то, може, я вдарилася головою, падаючи в річку, чи надто довго була без кисню, а тепер от маю такі вибрики бурхливої уяви?

Я трохи заспокоїлась і пішла на перший поверх шукати Феодосія.