Розділ 3

Нарешті я зібралася з думками і зрозуміла, що лежу на березі, а поряд зі мною схилився якийсь чоловік. Доволі молодий, десь близько тридцяти років на вигляд, з незвично довгим волоссям і пронизливими смарагдовими очима.

— Ох, пані Олено, дякувати Богу, я був поруч, — промовив він стурбовано. — Ну як же ви так? Хіба вам не казали не ходити цим мостом самій? Давайте, я допоможу вам підвестися. Вас треба терміново зігріти, у маєтку вже розпалений камін, і я знайду вам щось сухе, щоб перевдягтися.

Чекайте, то це, напевно ж, і є наглядач Феодосій? Хто ж іще б так до мене говорив? Але я чесно думала, що йому має бути років за шістдесят! Точно щось не те сталося зі зв’язком, коли ми розмовляли, бо насправді голос у цього чоловіка був дуже приємний і молодий.

Я навіть не знайшлася, що відповісти, але Феодосій не гаяв часу: підхопив однією рукою мене, а іншою — мій промоклий наплічник, і енергійно потяг нас до маєтку. Я навіть не хотіла думати, що там з моїм ноутбуком і чи можна буде ще його врятувати. Мені терміново потрібно було зігрітися і відпочити, а про все інше потурбуюсь потім.

Та, незважаючи на всю розгубленість і шок, я не могла не помітити, як дивно раптом змінилась погода. У мене перед очима все ще стояло яскраво-блакитне небо без жодної хмаринки, а зараз усе навколо ніби затягло туманом. Чи то, може, мені в очах тьмяніє після того, як я ледь не потонула?

Інший сюрприз чекав мене, коли ми нарешті дісталися маєтку, бо він виглядав тепер на диво доглянутим, наче щойно після реконструкції. Темний фасад був чистим, без тріщин і плям сирості, а високі вікна сяяли теплим жовтим світлом. Навіть кам’яні сходи, які здалеку здавалися оббитими й порослими мохом, тепер були рівними й сухими, ніби ними щодня проходили десятки людей.

Уздовж ґанку стояли важкі вазони з акуратно підстриженими кущами, на дверях блищала латунна ручка. Жодного павутиння, жодної облупленої фарби, жодної зламаної дошки. Осіннє листя лежало навколо майже занадто красиво, ніби хтось навмисно розсипав його по доріжці. З мосту маєток здавався покинутим і похмурим, а тепер стояв переді мною таким, яким, мабуть, був пару століть тому, коли тут жили його перші власники.

Феодосій відчинив переді мною двері й завів у простору вітальню, де в каміні затишно потріскував вогонь. Хвиля тепла одразу ж прокотилася всім тілом, і я інстинктивно скинула промоклу куртку і шарф.

Дістала з кишені телефон, але він зі зрозумілих причин не вмикався. Ех, треба буде пошукати якийсь сервіс із ремонту техніки в містечку.

— Сідайте ближче до вогню, пані. Ось, візьміть рушник. — Чоловік простягнув мені доволі грубий шматок тканини. — Зараз я пошукаю вам якісь сухі речі, а потім наллю чогось гарячого випити.

Феодосій кудись зник, а я, поступово відігріваючись, трохи огляділася. Вітальня виявилася ще дивнішою за фасад.

Я чекала побачити всередині щось холодне й музейне, але кімната виглядала так, ніби господарі вийшли з неї лише кілька хвилин тому. Біля каміна стояли два глибокі крісла з темно-зеленою оббивкою, на низькому столику лежала розгорнута книжка, а на спинці дивана недбало висів вовняний плед. Уздовж стін тягнулися книжкові шафи з темного дерева, між ними висіли картини в масивних рамах і невеликі овальні портрети.

У каміні потріскували дрова, відкидаючи на стіни рухливі помаранчеві відблиски. На камінній полиці й на столику біля дивана горіли свічки, хоча зараз був ще день і з вікна й так надходило достатньо світла. Та я вирішила, що так навіть атмосферніше, напевно, це спеціально зроблено для антуражу.

Лише за кілька хвилин я зрозуміла, що не бачу тут жодної лампи. Ні торшера біля крісел, ні люстри під стелею, ні бодай маленького світильника на столі. Я машинально пошукала очима вимикач біля дверей або хоч одну розетку, але нічого такого в полі зору не було.

— Тут хіба немає електрики? — запитала я здивовано, коли Феодосій повернувся, тримаючи в руках якусь довгу сукню.

Він на мить затримав на мені погляд, а потім усміхнувся.

— Ні, її сюди так і не провели. Зберігаємо автентичність, так би мовити.

Я спробувала пригадати, чи було щось таке зазначено на сайті, де я бронювала цю маленьку екскурсію, але, здається, про такий рівень занурення мови не йшло. Все-таки, якщо вже вони іноді здавали кімнати в цьому маєтку туристам, мали би подбати про їхній комфорт. Сучасні люди ж не можуть жити без своїх гаджетів, а якщо тут навіть ніде їх підзарядити, це погані новини. Мій ноутбук від батареї протягне від сили пару годин, якщо, звісно, він взагалі ще живий.