Розмови під зорями

— Це були три найбезтурботніші доби за останні пів року, — Лів неспішно крокувала попід руку з Андре кам'яною стежкою в саду за маєтком. 

Цієї ночі місяць раз у раз ховався за невеличкі хмарки, які пробігали по небу, наче налякані кимось кудлаті баранці. Та від самих лише зір було так світло, що і людське око розрізнило би кожен молодий листочок, кожну квітку на деревах. А надто вже око вампіра. Подружжя Даханавар насолоджувалося цією нічною благодаттю. Останні пелюстки персикового цвіту де-не-де покидали рідні гілочки й падали на траву. Їх аромат поєднувався з більш насиченим запахом бузку та ще густішим — півоній. 

— Наступні дві будуть їх повною протилежністю, — Андре натякав на підготовку до весілля Алессіо та Ліді. 

— Той випадок, коли розлука справді йде закоханим на користь, — Лів раділа, що колишній охоронець нарешті буде у шлюбі. Зараз їй вже зовсім не вірилося, що при першому знайомству з Ліді, вона наче як ревнувала до неї. 

— Але їхнього весілля вже в ці вихідні навіть я не очікував, — визнав Андре.

— Та гаразд! — Лів не зовсім йому вірила. — Ще коли стреги тільки переступали поріг нашого дому, ти вже щось таке бачив. Але від мене ховав, щоб я втрачала пильності. 

— Щось таке бачив, — посміхався чоловік. — Та, запевняю тебе, не знав наскільки швидко загрожує нам їхнє запрошення на весілля. 

— Це ж знову треба сукню, — Лів удала, наче вибір одягу на святкування стане для неї непосильно важким. — І туфлі. І макіяж.

— Як добре, що в нас є Жаннет і Кіро.

— І як добре, що вони саме трохи відпочили, тож матимуть більше енергії, щоб допомогти нам зібратися на цю надважливу подію. Це ж там будуть всі стреги Калабрії! Мені від цього трохи ... не знаю...ніяково. Якщо не страшно. 

— Страху місця не відводь у своєму серці, — Андре зупинився, обійняв дружину так, наче збирався з нею вальсувати. — Стреги нас не зачеплять, поки ми не порушуємо угоду. Навіть можемо розраховувати на їх допомогу в разі загрози від якоїсь третьої сторони. 

— Добре, ніякого страху, — Лів поклала голову йому на плече. — Поряд з тобою — ніякого страху.

День весілля видався сонячним від самого світанку. І теплим. Що нікого не дивувало, адже заміж виходила стрега. На зеленому газоні біля вілли Алессіо спокійно стояли просто неба білі стільці для гостей. Стрічки поміж квітів на весільній арці ледь тріпотіли від легкого вітерцю. Трохи далі Лукреція — організаторка весілля — пояснювала робітникам де розмістити бенкетний намет. Зазвичай організувати весілля в Італії менше, ніж за тиждень, — справа нереальна. І в цьому вампірські чи відьомські сили не могли зарадити. Та Лів знала, в кого можна запитати рішення і для такої задачі. Звичайно ж, Моніка — невтомна рієлторка, яка мала продавати маєток Лівії, була знайома з не менш активною організаторкою весіль. Кілька років вони разом провели в США, певно, там і розвинули свої супер-сили організовувати чи то ремонт старезного будинку, чи весілля у вкрай стислі строки. 

Анжеліка була щаслива провести день з Біті та Віті. Вони допомагали одна одній вбиратися в ніжно-рожеві сукні подружок нареченої, укладали однаковими хвильками волосся та наносили трохи косметики на свої юні личка. 

— Ви схожі, наче сестри, — почули вони від Андре перед церемонією. 

Для Анжеліки це були найприємніші слова — понад усе вона хотіла мати сім'ю. І щоб в цій сім'ї, крім дорослих Мілани, Толана, Лів та Андре, які безумовно любили її, були ще й хоч приблизно однолітки. Тож цього дня вона насолоджувалася кожною миттю. І жоден жахливий спогад з її минулого не вирвався на волю й не затьмарив цих нових приємних вражень. 

Кому не бракувало сестер від народження, так це Ліді. За виключенням місяців, які вона прожила з Алессіо на віллі, вони завжди були разом. Мати померла кілька років тому, батька ніхто з них не пам'ятав. Їхня сім'я так довго складалася з чотирьох жінок, що ті троє, які тепер залишалися без Ліді, більше сумували, ніж раділи весіллю сестри. Та вони старанно посміхалися чи не кожної миті від самого ранку і до завершення того святкового дня. 

Кіро сам викликався подбати про весільний образ Алессіо. Він не підпускав до нареченого нікого іншого, а надто — нікого з жінок, аж поки Алессіо не вийшов зі своєї спальні в ідеально припасованому чорному костюмі, з платиновими запонками на білих манжетах сорочки і вузькій чорній краватці. Не звиклий до такого вбрання, він трохи ніяковів від власного бездоганного вигляду, боявся щось порвати чи ще якось зіпсувати. 

— Всі ці речі — лише обгортка, — почувши його думки, заспокоїв Андре. — Як щось і станеться з нею, у Кіро наготові запасний костюм, туфлі та навіть шкарпетки.

Нареченому справді полегшало від цієї інформації. Ліді він зустрічав біля сходів уже з радісною, а не нервовою усмішкою. Коли її долоня в білій мереживній рукавичці лягла в його засмаглу, Алессіо відчув всередині найтеплішу хвилю почуттів, яка ніби шепотіла: «Все так, як і має бути». 

Ці слова стали непроголошеним гаслом того дня. Від ранкових зборів і до самої церемонії, під час неї й далі на святковому частуванні в білому бенкетному наметі, все незмінно проходило саме так, як і мало бути на бездоганному весіллі. Та Лів знала, над цим одночасно працювали не лише організаторка Лукреція з її гіперактивною командою, але й п'ятеро відьом, які встигали запобігти найменшим можливим прикрощам.