Прощання з нічними гостями

Сигізмунд вискочив з кімнати назустріч Амелії. Попри кров Толана в організмі, яка остаточно позбавила її всього вовчого, виглядала вона напрочуд добре. Поки всі були нагорі, встигла розчесати волосся, витерти залишки макіяжу і освіжити обличчя. Виглядала тепер років на десять молодшою, ніж вночі. Сигізмунд обхопив її рукою за талію, боявся, що вона все ще занадто слабка і ось-ось може впасти. Насправді, Амелія почувалася набагато краще за нього самого. 

— Наче нове народження, — відповіла вона на численні питання про її стан. — І я цьому така рада. Справді, — останнє слово було персонально для Сигізмунда. — З хлопцями теж уже все добре. Вони пішли вмитися. 

— Ми вже тут, — озвався зі сходів один з колишніх вервольфів. 

Вони піднялися нагору теж босі, як і Амелія. І так само, як і вона, свіжі та бадьорі з виду. 

— Як новенькі, — один з них труснув мокрим волоссям. — Новенькі люди.

Сигізмунд підійшов почергово до кожного з них, зазирав їм в очі, принюхувався, прощупував пульс. 

— Ну, хоч не звампірились, і на тому дякую, — так він визнав, що в жодному з його зграї не лишилося більше нічого надприродного. 

— Я чула вашу розмову зі стрегами, — Амелія підійшла ближче до Андре та відьом, які теж вийшли з кімнати Толана в коридор. — Власне, тоді я вже тільки вдавала непритомну. 

— І це було вигідне для всіх нас рішення, — Андре потис їй руку. 

— Коли я вперше почула, що ви відкриваєте готель, — сказала вона до Лів, — подумала, що це насправді чудова ідея. Чудова, бо готелі потрібні не лише людям. Та все викрутилося зовсім навпаки. Ви й від початку, як виявилося, не планували його робити пристановищем для наприродних створінь. А тепер вам це ще й заборонено. 

— Та гаразд, нас тут залишиться чимало, як ти кажеш, надприродних, — весело гукнув Толан з дверей своєї кімнати. 

— До речі, ти можеш піти з нами, напіввовче, — пропозиція Сигізмунда пронеслася над головами всіх, хто стояв у коридорі між ним і Толаном. 

— Що я чую? — напівкровка протиснувся поближче до вервольфа. — Ти ж ненавидітимеш мене до кінця життя. 

— Чого б це? — Сигізмунд усміхнувся кривуватою скупою, але все ж усмішкою.

— Твоя зграя...

— Тепер компанія старих добрих друзів. Якщо вони будуть зі мною, то не тому, що повинні, а лише з власного вибору. 

— Ми будемо з тобою, — запевнив юнак з мокрим волоссям.

— Завжди, — озвався за спиною в нього другий.

— І всюди, — додався третій голос. 

— Я радий цьому, друзі, — Сигізмунд обернувся до них. — Так само і я завжди і всюди буду з вами. 

— Ох, та давайте вже спустимося вниз! — Жаннет десь встигла вихопити червоне віяло і тепер обмахувалася ним так, наче помирала від задухи. — Цей коридор затісний для таких бурхливих розмов. 

— Враховуючи, що я — той самий гість, яких тут тепер заборонено приймати, нам варто поквапитися покинути маєток, — сказав Сигізмунд до своїх, коли всі спустилися зі сходів. 

— Без сніданку вас не відпустимо, — Мілана мала величезне бажання щонайшвидше позбутися нічних гостей, та в неї вже виробилася звичка неодмінно годувати зранку всіх присутніх у маєтку. 

— О, ми вже наїлися за ніч, — не без колючого натяку відповіла їй Амелія. — Нам краще нарешті піти. 

— Не думав, що так рано вийду на пенсію, але, схоже, це вже сталося, — не без суму сказав Сигізмунд. — Що ж, Амі, втілимо нарешті наші давні мрії, — міцніше стис руку жінки. — Купимо будиночок в Карпатах. Не щось аж таке громіздке, — окинув поглядом високі стелі маєтку. — А просто затишний будиночок. 

«Вовчу нору», — почула Лів зневажливу думку Алессіо. 

«Коли ти встиг стати таким снобом?» — відповіла йому на це. 

Він не міг почути її думок, та погляд його наче обпік, змусив спершу поглянути на Лів, а потім поспішно опустити очі. 

«Ми його таким зробили, — Андре приобійняв дружину. — Привчили до розкішного життя».

Нічні гості врізнобій прощалися. Хтось коротко і холодно, один з молодших навіть побажав процвітання готелю, Амелія ж наостанок сказала:

— Не думайте, що ми забули чи колись забудемо, скільки крові наших братів на ваших руках. Та я вдячна за шанс знову пожити людиною. І тільки тому насправді бал не закінчився бійнею. 

— Бажаю нам ніколи більше ніде не перетинатися, — додав Сигізмунд. — Толане, ти як собі знаєш. Але не місце тобі у вампірському лігві. 

«Мовчи і посміхайся», — рука Андре навіщось міцніше притискала лікті Лів до її тіла.

Як наче вона могла спалахнути від дрібних словесних провокацій. Як наче могла напасти на ослаблених перетворенням людей. Чи на Сигізмунда, який сам один не вистояв би в битві з трьома вампірами. Лів глянула на Жаннет — та діяла саме так, як радив Андре: мовчала і посміхалася. 

«Та зникніть вже», — тільки й було в її думках. 

— Зі свого боку ми докладемо всіх можливих зусиль, щоб саме так і було, — відповів Андре на останнє побажання Сигізмунда.