Возз'єднання сердець

Цього разу стрег ніхто не зустрічав на подвір'ї. І магічних бар'єрів на своєму шляху вони не відчули, а тому безперешкодно пішли до головних дверей маєтку. 

— Можете відчинити їм, залишаючись у вітальні? — гукнула Лів зі сходів Мілані з Анжелікою.

Вона почула присутність стрег поряд, але не могла поки проникнути у їхні думки. 

— Авжеж, — бадьоро відповіла Мілана. 

В крові мольфарок пульсувало помітне збудження — спадкові стреги, чотири відразу, були для них чимось на кшталт єдинорога. Вони хотіли цієї зустрічі попри всі можливі небезпеки. 

Мілана взяла Анжеліку за руку й вони суголосно проказали одне єдине слово, яке лишилося незрозумілим для Лів, після чого двері поволі прочинилися. 

Стреги зайшли одна за одною, починаючи з найстаршої. Андре і Жаннет зустріли їх між кухнею та вітальнею. Вампір виголосив коротку промову із закликом до мирних рішень та раціонального використання сил. Його голос звучав рівно і приємно. Лів подумала, що якби удав умів говорити, саме так звучав би його голос при зустрічі з потенційною жертвою. 

«Не вони тут потенційні жертви, моя зірко-вампірко», — одразу ж почула його відповідь. 

Попри всю зовнішню серйозність, в думках він сміявся. Ні, тихо вдоволено посміхався. Певно, вже бачив щасливу розв'язку цього всього, але не поспішав заспокоювати нею Лів. 

«Ні на мить не втрачай пильності», — послав їй натомість пораду.

Старша зі стрег по черзі торкалася кожного з вервольфів. Сестри переговорювалися між собою італійською. І вголос, і в думках вони вимовляли слова надто швидко, надто нечітко, щоб їх суть могла вловити Лів. Але, не забуваючи поради Андре, вона намагалася пильнувати за всім, що відбувалося у вітальні. І ще дослухалася чи не прийшов до тями захований гість нагорі. 

Що було дуже чітким і зрозумілим без слів, так це зустріч Ліді з Алессіо. Вона любила його — гарячу хвилю стриманих почуттів Лів відчула, щойно стрега побачила свого колишнього. 

«Який же він елегантний у цьому костюмі!», — таке могла подумати тільки справді закохана жінка.

Алессіо десь встиг надірвати один рукав піджака по шву, комір сорочки виглядав перекошеним, ще й на взутті виднівся чіткий слід від чиєїсь підошви — можливо, Анжеліка наступила йому на ногу під час танців. 

Погляд Алессіо теж застиг на Ліді. Вона б виглядала чарівною в чому завгодно, тож навіть сукня-міді болотного відтінку, така ж, як і в трьох інших сестер, не псувала її зовнішність. 

«Як я міг відпустити тебе?», — Алессіо випустив руку молодого вервольфа, який цілком можливо, вже повністю позбавився всього вервольфського і був просто напівпритомним ослабленим юнаком. 

«Андре, амуре міо, я бачу, що ти робиш», — Лів спробувала зловити в цьому всьому погляд чоловіка. Він був сконцентрованим на старшій стрезі, та думку її безумовно почув. 

Та сама старша і найдієвіша з відьом підійшла до Андре впритул, тихо чітко промовила до нього:

— Вони всі вже люди. Не питатиму, як вам це вдалося.

Її обличчя не виражало ні подиву, ні будь-яких інших емоцій. Лів тихо пересувалася вітальнею, тримаючися ближче до стіни, аби не привертати зайву увагу. І залишатися достатньо близько до сходів, щоб в разі заворушень на верхньому поверсі, першою встигнути до Сигізмунда. 

— То сеньйорини задоволені результатом? — запитав Андре. 

— Сестри, — тихо погукала стрега, яка все ще стояла перед ним і не зводила погляду з його обличчя. 

Ліді зробила відчутне зусилля, щоб покинути гру в багатозначні мовчазні погляди з Алессіо. Молодша сестра, очевидно, не чула заклик найстаршої, з нею саме говорила Жаннет. Тож Ліді мовчки вхопила її за руку й потягнула за собою. Троє стрег вишикувалися поряд зі старшою в майже рівну лінію.

«Не хотіла б я бути наймолодшою в цій сім'ї, — подумала Лів. — Та, власне, ніякою не хотіла б». 

— Чи вважаємо ми, що вампіри виконали свою частину угоди? — стрега не повертала голови до молодших сестер. 

Хоч Лів і не розібрала її думок та з усього іншого було очевидно, що Андре вона не довіряла. Те, як невимушено він тримався і говорив, лише сильніше насторожувало відьму. 

— Виконали, — першою погодилася Ліді. 

От чиї думки стали чисті й прозорі, наче мінеральна вода в кришталевому келиху. І всі вони були зовсім не про вчорашніх вервольфів, а про Алессіо з його гарячим людським тілом. Лів вдалося вихопити в них і те, що стрега пішла від нього зовсім не через позбавлення вампірських сил. Причина була і не в тому, що він став опікуном Біті та Віті. Ні, то була виключно покора волі двох старших сестер. І в даний момент цією покорою, цією переконаністю в правоті старших, швидко розповзалися глибокі тріщини. 

Молодша сестра, яка виглядала зараз, наче ще трохи тонша і значно наляканіша версія Ліді, безмовно відкрила губи й одразу ж передумала говорити. Чекала, поки висловляться всі старші. 

— Леоноро! — Ліді натисла на неї і рукою і важким вимогливим поглядом.

— Тут немає вервольфів, — трохи голосніше за шепіт сказала та. — Схоже, що виконали.

«Пильності не втрачай», — нагадав Андре Лів.