Велика вечірка

— Скажи мені, що ти справді не ревнуєш? — Толан стояв поряд Лів біля високого вікна на сходах між першим і другим поверхами. 

Вони проводжали поглядами Мілану й Андре, який вже виглядав точнісьнько як Толан. Ті двоє за вікном жартували, сміялися, навіть пару разів дали один одному легеньких штурханців. 

«Їм хочеться торкнутися один до одного», — розуміла Лів. 

Але Толану варто було почути щось більш заспокійливе:

— Я справді не ревную, — запевнила вона, глянувши йому в очі. — Якщо Мілані зараз і подобається Андре, то лише тому, що вона бачить перед собою тебе, а не його. Ну а в мого чоловіка надто міцні переконання щодо подружньої вірності, тож які б бажання не проскочили в його думках, у фізичну площину вони не вирвуться.

— Тобто, ти визнаєш, що зараз вони таки хочуть один одного? — Толан почув її слова по-своєму. 

— Слухай, Міла ж не влаштовувала тобі сцен ревнощів, коли ми щойно  познайомилися й ти постійно думав, яка ж я гарна? — Лів перевела стрілки.

— Не влаштовувала, та вона щось зробила, — Толан потер скроні — в нього раптово розболілася голова. — І, схоже, я навіть подумати не можу, що саме, не те що сказати.

— Якісь відворотні чари? — здогадалася Лів.

— Схоже на те. Та й болить же! 

— Дивіться! Косуля! — до них підбігла Анжеліка, захоплено щось визираючи у вікні. 

«Підіграй! Ти бачиш косулю!» — звернулася думками до Лів.

— О, тільки хвостик мелькнув! — жінка зрозуміла її намір. 

— Де? Звідки в нас тут косуля? — щойно думки Толана відволіклась, біль почав відступати. 

— З лісу, очевидно, — Анжеліка крадькома обмінялася посмішками з Лів.

— Чи не час нам братися до справ? — почувся знизу голос Жаннет. — Вечірка сама себе не організує!

Через тридцять годин по тому вітальня та їдальня маєтку перетворилися на щедро декоровані святкові зали. Все, аж до столових приборів було в чорному та червоному відтінках. 

— Я розумію, що це дуже по-вампірські, але мені аж погано від такої концентрації цих кольорів, — Анжеліка втомлено прикрила очі після контрольного огляду незадовго до очікуваної появи гостей. 

— Скажіть нам ще раз, що вони точно знайшли запрошення і справді прийдуть, — Толан нервував більше за всіх. 

— Ми відчували їх у лісі, — вкотре повторив Андре. — Вловивши твій запах, вони одразу ж пішли за нами. Трималися на відстані, намагалися нічим себе не виказати. 

— Щойно ми поклали запрошення поверх твоєї шапки на поваленому дереві, — продовжила Мілана, — і пішли назад, вони не проводжали нас, а зібралися подивитися, що ми для них залишили.

«Зараз я майже шкодую, що вбила того вовка», — Лів поглянула на Андре. 

Він стояв перед нею в чорному смокінгу з велюровими лацканами, які гармоніювали з її оксамитовою сукнею. І обличчя його, як завжди чи майже завжди, виглядало незворушним. 

«То була не єдина їхня втрата. Тож маємо плюс один привід, чому вони захочуть прийти сьогодні, — він заспокійливо торкнувся її пальців. — Просто не втрачай пильності. Це буде цікава ніч».

Чоловік відійшов, залишивши дружину наодинці з очікуванням гостей і тривожними думками. 

Хоч як Лів була проти запрошення Алессіо, її колишній охоронець вже був тут. Натомість Кіро відправили на його віллу, щоб той був подалі від потенційно небезпечних для нього подій. І наглянув за Біті та Віті. Після важкого грипу Алессіо вже знову був у чудовій фізичній формі, та Лів залишилася при думці, що як доведеться битися з вовками — користі від нього багато не варто чекати. Вона з посмішкою згадувала їх зимове відбивання вервольфів сніжками та кригою. То було весело, та без магії відьом вони б тоді довго не протрималися. 

«І це ж він ще був вампіром на той час», — вона ковзнула поглядом по теперішньому Алессіо, який стояв біля пірамідки з трикутними тістечками «Червоний оксамит». 

— Костюми — не його одяг, чи не так? — Жаннет перехопила її погляд. 

Сама вона була в прямій шовковій сукні на тонких бретельках — простій на перший погляд, проте на Жаннет вона виглядала дуже ефектно. 

— Мабуть, не зовсім його розмір, — погодилася Лів.

Алессіо вкотре осмикнув рукава й поправив лацкани.

— Розмір його, — заперечила подруга, — та не його стиль. 

— Але ж у нас маскарад, ми всі приміряємо щось для нас нетипове, — підключилася Мілана. 

Неспокій відьми був майже таким сильним, як і в Толана. Через її думки Лів усвідомлювала, що вони між двох справжніх вогнів. Якщо їм не вдасться владнати все зі зграєю сьогодні, то вже завтра сестрички стреги можуть стерти маєток роду Воранор з лиця землі. Поговорити зараз про одяг було чи не кращим способом трохи відволіктися від тисячі варіантів, чому та як щось може піти не за планом. 

— Мілочко, мало кому так справді личить червоний, як тобі, — Жаннет захоплено оглянула відьму. — Ти розкішна! 

— Дякую, — посмішка з'явилася на обличчі Мілани автоматично, а думки ще відставали, тримаючись за контрольні чари на вході.