Сестрички стреги

Чотири дуже схожих одна на одну жінки вийшли з позашляховика. Всі одного зросту, з довгим чорним волоссям, виразними бровами, смаглявою шкірою. Всі в пальтах різних відтінків зеленого і високих чорних чоботах без підборів. Жодних привітних посмішок — кам'яні обличчя, грізні погляди. Коли вони наблизилися до вампірів, Лів помітила, що всі вони різного віку. Одна з них виглядала зовсім юною, як Мілана, ще одна — десь такою ж як Ліді, а четверта помітно старшою — в куточках губ і очей виднілися тоненькі зморшки. 

— Вітаємо в готелі «Під крилом»! — Лів мала щось сказати, адже, схоже, всі інші вирішили грати в напружену мовчанку. 

— Ви повинні закрити цей готель, — суворо сказала старша відьма. 

—  Ми не потерпимо вампірське гніздо у нашій частині гір, — не менш грізно продовжила та, що була десь як Ліді.

Сама ж колишня Алессіо все ще мовчала. Часто опускала погляд, але наче з примусу знову підводила очі й раз у раз розправляла спину. 

— Дорога Ліді, схоже, це твої родички, — м'яким голосом відповів Андре. — Може, ти представиш нам їх. 

Старша відьма люто кинула щось об землю. Воно розтеклося й почало підніматися ядуче-зеленим газом. 

— Ось тобі представлення!

— Забери собі, — одним порухом долоні Андре відвернув цю атаку.

Зелений газ зібрався в подобу м'яча і полетів до стрег. Вони разом відбили його, відправили в напрямку лісу. 

— Сьогодні ми прийшли лише з попередженням, — сказала Ліді.

«І промацати захист маєтку», — подумки додав Андре.

— Ви притягуєте сюди небезпеку, — озвалася й наймолодша з відьом. — Через вас загинула мольфарка Соломія. 

— Перевертні, які полюють на вашого гостя, досі ходять нашими лісами, — знову говорила старша. — Серед них є один, якого, схоже, зграя не може контролювати. Він напав уже не на одного бідолаху з людей. 

— Ми взяли під свій захист напівкровку, — Лів намагалася говорити якомога мирнішим тоном. — І продовжимо захищати його. Про цю зграю знаємо. Вона вже поріділа після останньої атаки. 

— За тиждень тих вовків не буде в Альпах, — дав обіцянку Андре.

— За три дні, — безапеляційно відрізала старша стрега. 

— Або ми не залишимо каменя на камені від цього вампірського склепу, — Ліді теж передалася грізність сестер. 

"А це було образливо", — Лів мигцем глянула на Андре.

"І вельми нахабно," — такий стриманий зовні, він сміявся у своїх думках. 

— Ми очистимо ці землі від вервольфів за три дні, даю слово, — урочисто сказав він. — І попередимо будь-які інші можливі загрози. 

— А самі ви? — Ліді виступила трохи вперед. — Ви — не загроза? 

— Ти добре знаєш, що ні, — відповіла їй Лів. — Не більша, ніж був загрозою чоловік, з яким ти донедавна жила в одному домі. І покинула, щойно він втратив усю свою загрозливість.

Смагляве обличчя Ліді спалахнуло бордовим. Вона нічого не сказала, можливо, лише тому, що молодша сестра обійняла її за талію і спрямувала назад. 

— Подивимося, як тримають обіцянки вампіри, — завершила розмову старша. — Ми повернемося за три доби.

Лів з Андре дочекалися, поки їхній автомобіль зникне з поля зору, і лише після цього повернулися в маєток. Коли вони розповіли все, Жаннет енергійно струснула своїми природними кучерями, які сьогодні не стримували жодні аксесуари:

— Як добре, що я з вами якраз на ближні три дні!

— Не можу сказати те саме, — Кіро думав, що справді відпочине і забуде про всі турботи у вампірському готелі. 

Перед ним стояв накритий стіл, він саме вирішував, з чого почне трапезу, аж тут такі розмови. 

— То ми знову готуємося до битви? — у Толана настрій був ближчим до запалу Жаннет. 

— Так, — ствердно кивнув Андре. — І ти станеш приманкою для цієї битви. 

— Це дуже почесна роль, генерале, — напівкровка виструнчився і блиснув посмішкою.

Лів і не помічала раніше, що навіть людські його ікла виглядали доволі крупними й небезпечними. Всі дні з моменту вбивства Еліаса вона мала до Толана змішані почуття: бажання захистити і прагнення захиститися від нього самого. Після всіх її довгих розмірковувань і розмов про можливість позбавитися вампіризму і стати людиною, вона все ж зупинилася на думці, що не хоче цього. Бачила в своїй поточній природі більш плюсів, аніж мінусів. І зовсім не хотіла, щоб цей власник небезпечної для неї крові зробив те саме, чим займався на батьківщині — зробив її людиною проти власної волі.

— Треба вже спекатися тієї нав'язливої зграї раз і назавжди, — в Анжеліки теж був бойовий настрій. 

Вона відкинула свою косу з плеча на спину і злегка насупила брови, виглядала в цю мить наче принцеса-воїн з якогось мультика. 

— Слухайте, — Мілана зробила пауза, дочекавшись, коли всі справді налаштуються почути, що вона скаже. — Маю пропозицію, — голос її звучав рівно, але за цією рівністю проглядалося стримуване занепокоєння. — Попросімо стрег про допомогу.