День відвертостей

Наступний день почався зі значного порушення звичного укладу в маєтку: Толан з Міланою запізнювалися до сніданку. Ще затемна вони вийшли на прогулянку й досі не повернулися. Анжеліка сама підсмажила яйця, нарізала овочів і приготувала тости, а за столом досі були лише ті, хто всього цього не їв. Андре привіз свіжі запаси крові в пакетах і завірив дівчинку, що зовсім необов'язково щодня годувати Лів відьомською кров'ю, щоб вона залишалася сильною.

— Її легенький ляпас здатен розтрощити цей стіл на друзки, — сказав він, наливаючи кров у келихи для вина. — Але, люба, краще такого не роби, — подав один з них дружині. — Сама знаєш, якщо ці самі друзки застрягнуть у вампірському тілі — це ще та неприємність. 

Лів відповіла самою лише посмішкою. Після свіжої крові ця зовсім не смакувала, ще й була оповита далеко не апетитним стерильним запахом лікарні. 

— Андре, з ними ж усе добре? — стривожено запитала Анжеліка, вкотре виглянувши у вікно. — Ти щось бачиш?

За ніч надворі встигло підтанути, замерзнути і все це знову притрусило снігом, який продовжував падати. Хоча сніжинки і виглядали дрібнішими, ніж зазвичай, вони приховали і вчорашні, і сьогоднішні сліди.

— Зараз, — він відкинувся на спинку стільця й заплющив очі. 

«З ними все добре, все добре, — повторювала собі Лів. — Міла стає дедалі сильнішою. Вона дасть відсіч будь-кому й будь-чому».

Очі Андре рухалися під повіками так швидко, що це виглядало моторошно. Кілька довгих секунд вампір нічого не говорив. Лів з Анжелікою лиш обмінювалися тривожними поглядами, та не порушували тишу жодним звуком.

— Досі в лісі, — нарешті Андре відкрив очі, зробив великий ковток крові і продовжив: — Схоже, сваряться. Міла заглушила від мене їхні слова, але вони стоять один проти одного, розмахують руками і говорять, ні, радше кричать про щось неприємне. 

— Н-і-і, — засмутилася Анжеліка. — Не можна їм сваритися. Нікому з нас не можна. Ми ж сім'я. 

Для Лів таке означення виявилося несподіваним. Та відчула, що від цих слів глибоко всередині стає дуже тепло. Вона підійшла до дівчинки й обійняла її:

— Авжеж, ми сім'я. Та Міла й Толан — молоді, закохані. Було б занадто неприродно, якби вони хоч іноді не сварилися. 

— Вміє заглушати від мене розмови, — тим часом вголос розмірковував Андре. — Оце так відьма!

— Хочеш сказати, вона знала, коли ти вирішив побачити їх з Толаном у видінні? — Анжеліка вмочила свій тост в рідкий жовток смаженого яйця і відкусила шматочок.

— Абсолютно точно знала, — кивнув вампір. 

— Мені ще вчитися і вчитися, — констатувала дівчинка.

— До речі, про це, — Лів давно вже хотіла поговорити про необхідність соціалізації хоч когось із них. — Ти ходила до школи, коли ви жили з пані Соломією? 

— Ходила, — Анжеліка відклала свою їжу.

«Варто було почекати з цим, поки поснідає», — дорікнув Андре.

— А тепер на кілька місяців випала з навчання, — вела своє Лів. — Його варто поновити.

— Не випала, — голод Анжеліки переміг сумні спогади про загиблу опікунку, вона знову взялася за свій тост. — Через карантин навчання стало дистанційним. Потрібно лише вчасно відправляти виконані завдання. І хоч іноді показуватися по відео-зв'язку. Я це встигаю робити.

— О, — Лів дивувалася, коли ця дитина все встигала. — То зараз всі так вчаться?

— Не знаю, чи в усій країні, але в нашій школі так.

— Що, встигли скучити за нами? — голосно крикнула ще від вхідних дверей Мілана. 

— Хто запізнюється, той їсть холодний сніданок, — відповіла Анжеліка, коли відьма з перевертнем з'явилися в їдальні.

— Для гарячих сердець не існує холодних сніданків, — Андре хотів зачепити їх на розмову про сварку.

— Вікова мудрість з уст твоїх, — не піддалася Мілана.

— Трохи втратили відчуття часу, — Толан поспішно накинувся на їжу. 

Андре дочекався поки всі наситилися й коли вже збиралися підводитися з-за столу, сказав:

— Залиштеся. Є розмова.

Толан з Міланою перезирнулися, подумали, що вампіру таки вдалося підслухати їхню сварку. Анжеліка просто була здивована — такого холоду вона ще ніколи не відчувала у голосі Андре. Лише Лів знала, про що буде ця розмова. І вона вже хотіла побачити реакцію Толана. 

Андре коротко й беземоційно озвучив все те, про що розповідав дружині вночі. Відьми кидали на Толана здивовані погляди. Сам він спочатку намагався дивитися в очі Андре, але витримав недовго. 

— Все так, — сказав він, втупившись в свої зімкнуті в замок руки. Він потирав великі пальці один об один і докладав всіх зусиль, щоб не почати перетворення на вовка. А йому дуже цього хотілося. Просто перекинутися звіром і втекти. 

— І ти приховав від нас цю частину своєї історії тому що..., — Мілана обережно торкнулася його ліктя. 

Це було небезпечно. Він сіпнувся, але одразу після цього став спокійнішим, більше не розтирав пальці. 

— Боявся, що вампіри не захочуть тримати поряд таку загрозу, — він коротко глянув на Лів, потім на Андре і знову опустив очі. — Тим більше — захищати. І я не знав, — глибоко вдихнув і видихнув, — що батька... Вбили через мене.