Гострі блискавки

Збентежені надгучним звуком знадвору, всі вибігли з маєтку. Перед ними відкрилась лякаюча картина в синіх тонах із золотавими спалахами. На повороті до під'їзної доріжки у темряві ясною блакиттю мерехтіло відьомське захисне поле, яке штурмував Андре потужними енергетичними згустками. Лів кинулася вперед, щоб він почув її думки з умовляннями припинити. Вона ж писала йому про новий захист, чому він просто не покликав відьом відчинити йому. Толан стримав жінку, зімкнувши руки замком навколо її талії. 

— Випробовує на міцність наш парканчик, — посміхнулася Мілана. — Не будемо заважати. 

Лів була б і не проти, та надгучний звук магічного змагання був нестерпним для її вух. Толану теж було нелегко, а от відьми відверто потішалися у своїх думках. 

Та ось все стихло, останні спалахи розсипалися дрібними іскорками, як догораючі феєрверки. З них вийшов Андре. Вираз його обличчя був таким, наче він просто радий всіх бачити. В його руці мирно подзенькували ключі. На рукавах чорного пальто ще догорали дрібні золотаві вогники.

— Дуже добре, мольфарки, — з посмішкою сказав він, — та все ще недостатньо добре для мене. Вже вибачайте, але я зламав всі захисти, тож на ніч поставлю власний. А зранку будете думати, як поновити й вдосконалити оте все, що розсипалося на ваших очах. 

— Та хай тобі, — Мілана справді сердилася, але прокляття не доказала, хоч і була майже певна, що і воно б не подіяло на Андре. — І як воно, бути сеньйором Вселамаючим?

— Приємно, — він простягнув відьмі вільну долоню, — Але хочу потиснути руку відьмі, якій майже вдалося не впустити мене в дім. 

Мілана не надто охоче виконала його бажання. 

— І тобі, моя юна чарівнице, — присів він біля Анжеліки. — Твоя магія відчувалася як вже зовсім доросла. 

Толан лише зараз відпустив Лів, у нього пробігла думка, чи не розгнівається Андре від того, що він майже обіймав його дружину. Вампірка все ще була ошелешена надто гучним і яскравим шоу, з яким повернувся її чоловік. Вона ледве могла сама стояти на ногах. А ще була дуже зла, не лише на Андре, а й на відьом. Для них це все просто розвага, в той час, як Лів доводилося змагатися з тремором в усіх кінцівках. 

— Все добре, — чоловік тепло обійняв її за плечі, помітивши, як вона похитнулася, залишившись без підтримки Толана. 

«Хіба не корисно час від часу втирати відьмам носики? — додав він подумки. — Бо задирають їх надто високо».

Лів посміхнулась одними лиш очима. 

— Рада, що ти поряд, — сказала вголос. — Хочу швидше показати тобі, якою була наша битва. І ще Еліаса, може, ти щось про нього знаєш. 

«Неважливо, чи знаю я щось про того нещасного, а от про наше біле вовченя дізнався найголовніше».

«І коли ти мені розкажеш?»

«Щойно залишимось наодинці».

До моменту, коли Лів з Андре зачинили двері своєї спальні, вампір встиг всіх осипати компліментами: за вдале протистояння ворогам, чудову атмосферу в маєтку, майже досконалий магічний захист... Лів слухала це наче з-за скляної стіни, всі думки її кружляли навколо Толана. Його обличчя зараз було таким простим, таким безпосереднім. Вони з Андре ніколи не відчували в ньому ніякої брехні чи підступу. І все ж щось було. Щось, на що лиш натякнув Еліас перед смертю. Можливо, саме це знав тепер Андре. Було б добре, якби він це знав. 

І от нарешті вони залишилися вдвох, за зачиненими дверима. Андре не поспішав з розповіддю. Він насолоджувався заінтригованістю Лів. Вона згорала від нетерпіння, та не підганяла його, мовчки спостерігала, як неспішно він зняв тонкий чорний светр, роззувся, і розтягнувся на ліжку, закинувши праву руку під голову. 

— Йди до мене. Я так скучив.

Лів сіла поряд нього на ліжко, Повільно нахилилась до його губ, але змінила курс і прошепотіла чоловікові на вухо:

— Спочатку розкажи. 

— Гаразд, — він теж сів, взяв руки дружини у свої. — Показувати особливо немає чого. Тому скажу словами. Але не вголос, — кивнув на двері. 

Лів не чула біля їхньої кімнати ніяких підозрілих звуків, ані з коридору, ані знадвору, та була не проти обережності. 

«Мені вдалося виманити на зустріч вожака зграї, до якої належав батько Толана. Це було сьогодні зранку. Справи за океаном ми з Жаннет завершили ще вчора, після чого полетіли до Швеції. Вистежити місцеву зграю перевертнів було нескладно — я мав трохи шерсті Толана, чого достатньо для пошукового заклинання».

Лів кивнула, вкотре дорікаючи собі за те, що за своє довге життя не вивчила майже нічого з магії.

«Дядька Толана звуть Геріх, він здає в прокат автомобілі».

«Причину для зустрічі нескладно знайти», — Лів зробила легкий кивок.

«Це так, та проблема була в тому, що він одразу зрозумів би хто ми. Втім, Жаннет наполягала, аби ми з'явилися перед цим Геріхом відкрито і напряму спитали про небожа. Так і зробили».

Андре піднявся з ліжка, підійшов до вікна, прочинив гардини. 

— Майже повня. 

Лів побачила недосконалий блідо-жовтий диск місяця. 

— Але ж це нічого?