Весняний подих

Весна увійшла в повну силу, і, як і кожна зміна сезону, принесла багато оновлень та руйнувань. Хоч біля маєтку Лівії було зовсім небагато дерев, простір навколо від самого світанку сповнювався пташиним переспівом, який стихав в обідню пору і відновлювався з новою силою під вечір. В'юнкі троянди на скульптурах ожили, до їх цвітіння ще було далеко, та вони вже встигли перетворитися на світло-зелене мереживо. По периметру будівлі де-не-де синіли проліски. Дощові хмарки налітали ледь не щодня й дарували всім, хто любив похмуру погоду, кілька годин тіні, прохолоди та освіжаючих опадів. 

Алессіо вже цілком здоровим повернувся додому. Успішно вилікували і його сестер: п'ятнадцятирічну Біті та десятирічну Віті. На долю дівчат випало пережити в один момент одразу так багато важких випробувань: боротьбу з вірусом, шок, хоч і приємний, від повернення брата, та втрату батька. Попри всі зусилля медиків, той не пережив хворобу. Помер він так і не дізнавшись, що Алессіо живий. Для самого ж юнака це все теж стало неабияким потрясінням. Поки він був вампіром, любов до рідних не забулася, але потьмяніла. Вона не була чимось сильним, що змусило б його навіть злегка сумувати. Тепер же, коли в його людське сприйняття всі почуття повернулися, він довго горював по смерті батька. Та, зрештою, мав узяти себе в руки, адже тепер йому належало стати опікуном для двох неповнолітніх сестер. 

Що було найбільш неочікуваним, і для Алессіо, і для всіх, хто спостерігав за розгортанням його історії, — це реакція Ліді. Спочатку відьма м'яко пропонувала відправити дівчат у якусь приватну школу-інтернат. Алессіо зауважив, що навіть якби сестри самі цього хотіли, в нього не було для такого формату навчання достатньо доходів. Та й він зовсім не бажав розлучатися з рідними після того, як і так рік їх не бачив. Вони всі троє щойно втратили батька і ні до чого їм було втрачати ще й один одного. Після кількох днів розмов про інтернат Ліді розгубила всю свою м'якість і різко поставила коханого (чи не дуже) перед вибором: він живе або з нею, або із сестрами. Щодо самих сестер, вони були одночасно зажуреними втратою батька і ощасливленими тим, що у них знову з'явився брат, і зовсім не підозрювали про ворожість його обраниці. До того ж, вона зачаровувала їх своєю зовнішністю та милою посмішкою, хоч в ній і не було ні краплі щирості. 

— Я припускала, що Міла покине Толана, — зізналася Лів Алессіо, коли вони вдвох прогулювалися навколо маєтку, — але Ліді... Здавалося, ви пара на довгі роки. 

— О, та після всього пережитого, це найменше, що мене зараз хвилює, — він сказав це з легкістю і без тіні обману.

Лів намагалася не влазити в його думки, але відчувала настрій. І він у хлопця був досить непоганим. Алессіо все ще здавався їй занадто худорлявим, та його обличчя встигло злегка засмагнути, а волосся відросло після того, як його коротко постригли в лікарні, і тепер знову крутилося милими завитками. 

— Мені подобається, що ви зробили не якесь готичне гніздо в дусі замку Дракули, — він оглядав нові віконні рами, чисті стекла і, коли вони знову повернулись до фасаду, знову зупинив погляд на вивісці біля парадних дверей: "Під крилом". — А як камінь стін вдалося так освітлити?

— Пісок, — пояснила Лів. — Під високим тиском пісок бив по стінах, і ми отримали такий ефект. 

Граніт та місцями інші породи позбавилися від бруду й осаду, який століттями збирався на них, і тепер мали природні сірі та коричневі відтінки. 

— Вже були перші постояльці? 

— І зараз теж є, — вдоволено посміхалася Лів. 

Їй досі була незвично відчувати себе власницею чогось такого великого, як готель. Приміщення, яке колись вона називала просто бабусиним будинком, здавалося тепер в рази більшим і вагомішим. Тепер в ньому зупинялися не щури, кажани й павуки, а люди. І ці люди не дратували її, не викликали відрази чи жалю, вони їй подобалися. Принаймні поки ще не залишили якихось скарг. 

— А хтось такий, як ми... як ви з головними жителями маєтку заїжджали? Коли я почув про ідею з готелем, подумав, що він буде виключно для таких гостей.

— Зовсім навпаки, — Лів аж спохмурніла на мить від такої думки, — сподіваюся, дуже сподіваюся, що таких гостей у нас ніколи не буде. Наче мало того, що під одним дахом живуть двоє вампірів, дві відьми, ще й вельми унікальний перевертень.

— Двоє вампірів? — перепитав Алессіо. І голос його при цьому здавався співчутливим. — Як давно тут ночував Андре? 

— Минулого четверга, — Лів не вловила нічого підступного у цьому питанні. За життя вона звикла до частих тривалих від'їздів чоловіка. 

— А зараз п'ятниця, — хлопець активував екран свого смартфону, щоб заставка з часом і датою візуально підтвердила його слова. — Його не було більше тижня. 

— Коли він активно працює над чимось, досліджує щось чи пише книгу, може пропадати і надовше, — безтурботно відповіла Лів. — Мені не бувало сумно в такі періоди навіть наодинці. Зараз же, як бачиш, зі мною велика химерна сім'я. І гості готелю. А тепер і ви з сестрами не так далеко, на віллі. 

— І все ж, — Алессіо обійняв її за плечі, він вже давно позбавився скромності найманого робітника, адже майже рік як ним і не був, тож цілком відчував себе в праві обійняти Лів як... як друг, — ти засинаєш одна і одна прокидаєшся. Хіба для цього існує подружнє життя?

— Я не засинаю, — нагадала Лів. 

— А хотіла б колись поспати? Побачити сни?