"Під крилом"

Під блакитним небом, вкритим білими мереживними хмарками починались великомасштабні зміни маєтку роду Воранор. Скрізь, де могла під'їхати до нього техніка, вона підвозила будівельні матеріали, їх блискавично розвантажували й заносили в приміщення робітники у червоно-білих формах. З будинку долунав перемінний шум, який свідчив про те, що і там роботи велися не менш активно, ніж ззовні.

Лів уявлення не мала, як поводитися з такою кількістю людей, переважно чоловіків, щоб не відлякати і, в той же час, не проявити слабкодухість, тож вирішила просто копіювати поведінку Моніки. Говорила таким же низьким, беззаперечно впевненим в усьому голосі, і не забувала пом'якшувати жорсткі вимоги посмішкою. Вона ледве дочекалася цього більш теплого тижня, який вже означав початок справжньої весни, щоб нарешті почати втілювати все задумане. Андре знову був весь у ділових поїздках. Він і так надто надовго залишав свої нові фармацевтичні справи на Жаннет. Не те щоб вона не давала їм ради, та Даханавар був не з тих, хто спокійно живе на пасивний дохід. Для нього було найбільшим задоволенням самому тримати руку на пульсі свого бізнесу. 

Моніка разом з Анжелікою та Ліді навідувалися до маєтку щодня. Перші двоє вже визначилися, де будуть їхні кімнати і обрали дизайн ремонту в них. Ліді ж приїжджала, щоб спільно з ними пильнувати за робітниками та й загалом за ситуацією навколо. Поміж розмов про ремонт, матеріали, нові меблі та гардини, жінки придивлялися й прислухалися, чи не було серед робітників когось із надприродною сутністю, хто міг би нашкодити Толану. Сам же напівкровка почувався цілком собі спокійно. За допомогою Андре, йому вдалося телепатично зв'язатися з матір'ю. Вона жила зі своєю родичкою на одному з малих островів Швеції, й запевняла, що буде там у безпеці, якщо тільки він не надумає приїхати й привести за собою створінь, які можуть становити загрозу. Для себе Толан вирішив, що хоч і не їхатиме до неї зараз, ця їхня розлука неназавжди. Й одного дня вони неодмінно зустрінуться нікого не наражаючи ні на чий напад. 

— Як там Алессіо? — традиційно щодня запитувала Лів, щойно зустрічалася з Ліді. Його самого вона не бачила вже багато днів.

— Ще трохи температурить, — відьма говорила про це не як про щось серйозне, хоча її не відпускала тривога через хворобу Алессіо. Підвищена температура трималася вже три дні й попри всі природні ліки, досі не нормалізувалася. В лікарню ж і в аптеку по антибіотики йому все ще було не можна — Андре доручив одному зі своїх юристів зайнятися документальним поверненням Алессіо до життя, та цей процес ще не завершився. — Якби він так не спішив зустрітися зі своєю сім'єю... Ми ж усі йому говорили! Спочатку зміцнити імунітет і тіло загалом, а потім вже контактувати з людьми. 

— В ньому знову нестримна бурхлива італійська кров, — нагадала Лів. 

— Так, а зараз вона ще й нездорово гаряча.

— Можна мені до нього сьогодні? — обережно спитала вампірка. Два дні тому вона наштовхнулася на рішучу відмову відьми, але вирішила спробувати знову. 

— Їдь, — несподівано швидко погодилася ЛІді. — Хоч зараз. Мені буде спокійніше, що він не один. А тут сьогодні достатньо керівниць залишиться, — вона поглядом вказала на Мілану, яка щось завзято обговорювала з робітниками біля парадних дверей. — Кермувати вмієш? — вона дістала зі своєї крихітної чорної сумочки ключі. 

— Ні, не доводилось, — слова Лів прозвучали дещо зверхньо, та вона вже нічого не могла з цим зробити, крім як погасити ефект від них швидко сказаною новою фразою: — Цей фургон зараз повертається в місто, зможе підкинути мене в сторону вілли, а від траси пройдуся трохи. 

Вона швидко попрямувала до водія червоно-білого фургону. Його не довелося вмовляти.

— Ви дали нам добряче підзаробити у майже мертвий сезон, тому можете навіть не додавати "будь ласка", — сказав кремезний чоловік в червоній кепці поверх густих чорних кучерів. — Зараз тільки приберу тут трохи, — він згріб у пакет зіжмакані кавові стаканчики, які валялися на підлозі, витяг з-між сидінь обгортки від їжі. 

Лів відвернулася, вдаючи, ніби поправляє шарф, який справді перев'язала так, щоб він трохи затіняв обличчя. Попри мінливі хмарки на небі, сонце встигало кинути поміж них своє кусюче проміння на чутливу вампірську шкіру. Вона дістала з кишені плаща широкі затемнені окуляри і, вдягнувши їх, самоіронічно відзначила, що схожа на типову героїню італійських фільмів останньої третини ХХ століття. 

— То я правильно зрозумів, Ви відкриєте там готель? — запитав водій, коли вони вже були в дорозі. 

На кілька секунд це припущення так здивувало Лів, що вона не знаходилася з відповіддю, та вирішила зрештою сказати: 

— Так. Для любителів усамітнитися в горах, але не втрачаючи у комфорті. 

— Грошей Ви в нього вкинули добряче. Сподіваюсь, воно все колись окупиться.

— Авжеж, — попри залишкові запахи фастфуду і кави в салоні, які Лів доводилося зносити всю дорогу, вона раділа тому, що цей чоловік підкинув їй чудову ідею. — Вартість проживання я теж зроблю добрячою, як Ви кажете. Гарне слово, до речі. Тож все окупиться років за два. 

— А назвете як? 

— О, поки мені спадає на думку лише назва "Під крилом". Але це робочий варіант.

— Так і назвіть, — чоловік схвально закивав. — Дім цей в затишному такому місці, наче й справді під крилом у якогось великого небесного птаха.