Безцінна кров

Першими про успішне повернення Алессіо людської подоби дізналися Лів і Ліді. Вони все ще розмовляли на кухні, коли повернулися з пляжу чоловіки. Мілана й Анжеліка почули новину вже зранку. 

— І що тепер? — здавалося, лише мольфарку не радувало підтвердження чудодійності крові Толана. — Поселете його в тому своєму маєтку й будете стерегти з собаками до кінця життя?

— Чому з собаками? — найбільше з її слів саме це обурило Толана. — Та будь-який вовк сильніший за собаку, навіть напівкровка!

— А це хороша ідея, — не звертаючи уваги на його випад, схвально кивнув Андре. — Зараз наберу Моніку, дізнаюся, як справи з ремонтом. І скасую продаж. 

— Але за всі її старання ми ж заплатимо? — Лів глянула на чоловіка.

Не хотілося їй прощатися з такою енергійною й беззаперечно корисною людиною, як їхня рієлторка. В той же час, вона визнавала, що краще укриття для створіння з безцінною кров'ю, на яке стовідсотково ще хтось полюватиме, не знайти. Андре кивнув і подумки відповів, що та отримає гідну нагороду.

— Я думав, що зможу десь собі спокійно оселитися, — Толана намагався привернути до себе увагу, підвищивши голос і розмахуючи руками так, наче був корінним італійцем. — Можу залишити вам своєї крові, скільки хочете, тільки так, щоб мені лапи не відкинути. І, оскільки роботи в мене немає й не знаю, коли її знайду, я не проти якоїсь фінансової винагороди.

Андре стримано всміхнувся, але не з його слів. Алессіо, відкривши по черзі кілька кухонних шафок, знайшов баночку із давніми залишками печива, і жадібно поглинав його, не переймаючись тим, як виглядало це зі сторони. 

Посмішки майнули на всіх обличчях, та відривати того, хто знову став спраглим до людської їжі, ніхто й не думав. 

День видався дощовим. Вода роз'їдала вчорашній сніг, збиралася калюжками поверх нерозтанувшого льоду. Небо затягнули безкінені сірі хмари. 

— Поки це не скінчиться, з дому всім нам краще не виходити, — спостерігаючи цю картину у вікно, сказав Андре. — І поспати для всіх, хто має цю щасливу здатність, чудове рішення для такого дня. 

— Я виспалась! — життєрадісно запевнила Анжеліка.

Лів спостерігала за нею й дивувалася тому, як не схожа вона на дівчинку, яка щойно втратила любу їй опікунку. 

"І батьків давно втратила, та ти ж не хочеш, щоб вона переживала всі свої втрати знову й знову, як перше, кожен день свого життя?", — подумки сказав їй на це Андре.

— Ходімо нагору, — Ліді обвила руками торс Алессіо. — Який же ти тепер теплий! 

Вони покинули кухню. Лів необережно подумала про те, чи радів би так її теплу Андре, якби вона стала людиною. 

"Ти б і сама йому не раділа", — одразу ж почула вона відповідь і згадала, що має контролювати кожну свого думку в присутності чоловіка. 

"Особливо б не раділа, коли це людське тепло в тобі перевалювало за тридцять сім градусів і починалися слабкість, біль в очах і суглобах, лихоманка..."

Лів нагадала йому, що бачила настільки хворих людей лише в кіно, тому, насправді, їй важко уявити, про що він. 

"Уяви краще, що ти дивитимешся на світ такими ж ясними невтомними очима, як зараз, і через сотню років, і через сотню сотень, — Андре вирішив нагадати дружині про радості вампірського життя. — Уяви, скільки всього нового ми зробимо в цьому світі".

"Наприклад, будемо сторожовими псами для вервольфа напівкровки?", — вона кинула на нього далеко не натхненний погляд.

"О, за це не хвилюйся, ми облаштуємо для нього маєток, як оборонну фортецю, і зробимо все так, щоб він міг бути в безпеці й без постійної нашої присутності. Але на це доведеться витратити трохи нашого часу". 

— Чого всі притихли? — Мілана замовила доставку їжі й підняла очі від смартфона. — Толане, почекай, не спи, — вона м'яко штурхнула хлопця, який дрімав на стільці. — Спочатку трохи їжі, а тоді вже відіспишся. 

— Думаєш, в таку погоду сюди доїде кур'єр? — Лів привідкрила вікно, і в кімнату увірвався густий шум дощу. 

— Це та піцерія, де ми вчора були, — відповіла за сестру Анжеліка. — Їм сюди не так вже й далеко. Я побачила на виході флаєр про доставку, і захопила з собою. 

За день Лів наговорилася з Анжелікою. Дівчинка згадувала безліч приємних моментів із їхнього життя з пані Соломією, чому вона її вчила та куди вони встигли з'їздити в Італії. Мілана залишалася поряд з ними. Вона більше слухала, ніж говорила, іноді докидала трохи деталей до розповіді названої сестри, а іноді трохи дрімала під монотонний звук дощу. 

— За останню добу я жодного разу не бачила Мілу з сигаретою, — пошепки сказала Анжеліка в один з тих моментів, коли відьма явно заснула. — Чому мені здається. що ти до цього причетна?

— Тобі не здається, — Лів з приємністю відзначила, що й запах курива встиг зникнути зі шкіри й одягу Мілани. — Ти вже вмієш відчувати й знати більше, ніж говориться словами. 

Дощ припинився повністю лише ввечері. За день він встиг з'їсти весь сніг навколо. Зате більше не було перепон для поїздки в маєток. 

— Моніка зустріне нас там, — повідомив Андре. — Вона запевняє, що за два дні будинок буде цілком придатним для повноцінного життя. До того доведеться пожити без електрики, що, думаю, ні для кого з нас не проблема. Правда ж, Толане?